Невгамовні пенсіонери організували своє товариство «Штрамаки». Так колись називали акуратних, підтягнутих парубків, а нині звуть цих дідусів. Вони регулярно збираються, діляться ідеями, зустрічаються з молоддю (бо ж таки мають що розказати), влаштовують концерти та екскурсії. Кажуть, поки рухаються – старість нехай ховається.
.JPG "Печеніжинські діди – перші хлопці на селі")
На зустрічі штрамаки приходять у вишиванках
Селище Печеніжин Коломийського району – дуже специфічне, швидше виглядає на містечко. Колись було районним центром.
Воно цікаве вже тим, що саме в Печеніжині народився знаменитий опришок Олекса Довбуш. Про це усім приїжджим натякає чи нагадує величезна гіпсова голова Довбуша. Вона стоїть високо на горбі і суворо спостерігає за всіма гостями – ніби контролює тутешнє життя.
Хтось від Довбуша приписує печеніжинцям гарячий темперамент, а хтось – від татар. Тут навіть вуличні прізвиська якісь дивнуваті. Наприклад, Бембалай або Каратай (останнє з тюркської – чорний чоловік).
Неабиякою ознакою печеніжинців є їхнє почуття гумору. Тут люблять переповідати «придибешки» – кумедні історії пригод котрогось із місцевих. Та й просто завжди готові пожартувати.
Богдан Луцик – незвичайний печеніжинський пенсіонер. Акуратно вдягнений дідусь зустрічає «Репортер» на милицях, вибачається, що його парубоче здоров’я трохи прибарахлило й веде до просторої кухні. Отак він жартує зі старістю, називаючи себе парубком, хлопцем, легінем. І, виявляється, не він один.
.jpg "Печеніжинські діди – перші хлопці на селі")
Цей знак-тризуб ще й символізує герб села: центральна дорога, по боках річки – Печеніга і Лючка, внизу – топірець, дубове листя та калина
Саме у цій кухні 15 років тому зібралися семеро пенсіонерів – шість колишніх вчителів та один медик. Отак за розмовою в них виникла ідея створити якесь товариство, аби люди, яким в душі ще направду дуже далеко до пенсії, могли здибатись і творити щось разом. Так народилися «Штрамаки».
«Пам’ятаю, коли батько бачив якогось гарно вбраного чоловіка, то казав: «Ади, який штрамак пішов», – розповідає Богдан Луцик. – І ми вирішили взяти цю назву. Ми ж також гарні, акуратні, все в вишиванках. Перші хлопці на селі!».
Пан Богдан говорить, що з того найпершого складу нині їх лишилося тільки двоє – він і Михайло Довірак.
«Ми ще так гонорувалися, що такі вже роки, а ми все збираємося і не вмираємо, – зітхає штрамак-пенсіонер. – А в останні роки як посипалося… Колись ювілеї відзначали, 80-90-річчя, а зараз на похорон ходимо».
Але нині у товаристві зо 30 людей. Наймолодшому штрамаку 50 років, а найстаршому – 87. Але на вік тут не зважають. Усі називають себе парубками. І всі вони творчі люди, які не можуть змиритися зі старістю.
Є серед штрамаків почесні та діючі члени. Перші – ті, що живуть не в Печеніжині, але мають до нього якийсь стосунок. Другі мусять ходити на кожну зустріч, яку в товаристві влаштовують раз на два місяці. Збираються у школі, бібліотеці, клубі чи в когось удома. На збори приходять лише у вишиванках.
Усі зібрання «Штрамаки» починають із власного гімну:
Тут зібрались файні хлопці,
В цій хатині в добрий час:
Той не чує, той не бачить,
Той на паличці все скаче,
Але щире серце в нас.
Так тримати, не здавати,
Нам до біса все послати,
Бо ми штрамаки.
Підстаркуваті парубки намагаються всіляко долучатися до життя Печеніжина. Організовують і свої заходи. Наприклад, концерти на пам’ятні дати, зустрічі з цікавими людьми чи екскурсії історичними місцями Прикарпаття.
.JPG "Печеніжинські діди – перші хлопці на селі")
Богдан Луцак колись займався фотографією. І зараз для історії фіксує кожне засідання штрамаків
«Одного разу їхали у Космач, там місцевий вчитель історії водив нас місцями бойової слави УПА-ОУН, – розповідає Богдан Луцик. – У Космачі в післявоєнний період групувалися повстанці, проводили вишколи, старшинські та підстаршинські школи. Там було зовсім інше життя, там ще була Україна. І в Печеніжині влаштовуємо такі екскурсії. У куті, що зветься Дубровою, у лісі є доісторичні поховання, а в куті Грабкові була хата, де й народився Довбуш – зараз там стоїть пам’ятник. Є ще куток, який називається Замок, бо було в Печеніжині й таке».
Також за ініціативи «Штрамаків» у селищі відкрили три меморіальні дошки. Одна з них – Миколі Митлюку, члену ОУН, який загинув у 1936 році, виконуючи завдання Євгена Коновальця. Інша – полковнику армії УНР Роману Самокишину. Богдан Луцик розповідає, що той був дуже обдарованою людиною, добрим військовим стратегом і талановитим співаком – навіть учив знаменитого тенора Івана Козловського. А третю відкрили «Просвіті», яка свого часу дуже активно діяла в Печеніжині.
Про штрамаків тут відзиваються добре. Печеніжинці вже звикли до цих молодечих підтягнутих дідів. До речі, при місцевій середній школі кілька хлопців організували свій гурток. Назвали його – «Штрамаки-2».
