Газета «Репортер» продовжує рубрику «Робоче місце». Цього разу в поле зору редакції попала досить звична й водночас не надто помітна професія — кондуктор тролейбуса. На один день журналіст вирішив освоїти ази цієї професії.
Пенсіонери-дачники
Підйом о четвертій ранку. Адже робочий день кондуктора починається о п’ятій. Щоб отримати шляхові папери, треба приїхати до депо ще раніше. Від самого рання ознайомили з роботою, показали, з ким і на якому маршруті буду сьогодні працювати.
Як виявилось, серед працівників є свої хороші й погані маршрути. Вони визначаються в залежності від дальності почат-кової та кінцевої зупинок і від того, хто переважно їздить цим маршрутом — студенти, школярі, пенсіонери тощо. Отже маршрут № 1 (кажуть, «поганенький»), тролейбус новий, не понищений, трохи нагадує бджілку (такого ж чорно-жовтого кольору). Вирушаємо.
Робота водія, пана Валерія, щоранку розпочинається з перевірки машини — двигунів, мастил — та нагрівання салону (якщо це в холодну пору року). Кондуктор, пані Наталія тим часом миє салон, протирає вікна. До речі, таке прибирання відбувається декілька разів на день.
Уже на першій зупинці транспорт чекає сім пасажирів. «І кому це не спиться в таку рань, та ще й у вихідний день?» — питаю пані Наталію. Вона ж у відповідь тільки посміхається. Іду знайомитися з пасажирами.
Першим співрозмовником став пенсіонер Микола Лис. За його словами, він не частий гість тролейбусів так рано. Їздить переважно на вихідних, коли треба поратись на дачі. Варто зауважити, що до години десятої майже всі пасажири тролейбусу були пенсіонерами. «Це нормально — каже водій, — сьогодні ж вихідний, ось вони і роз’їжджаються по дачах, городах. Це не надовго, замете зима, зранку майже ніхто їздити не буде».
Стійкі до стресів
Робота кондуктора і водія позмінна, тривалість зміни в середньому 7‑10 годин. Працювати доводиться, як кажуть, і в мороз, і в спеку. В обов’язки кондуктора входить продавати квитки, перевіряти проїзні документи. Стежити за тим, аби у тролейбусі не було безбілетників. У разі необхідності висадити «зайця». Хоча, за словами пана Валерія, зробити це інколи не так просто. Він за довгі роки роботи на «рогатому транспорті» побачив і знає багацько. «Є такі «клієнти» котрі заходять у тролейбус аби вкрасти, похуліганити, або ж у нетверезому стані. Таких вичислити досить легко. Деякі, знаючи, що я можу і силу застосувати, вже навіть не заходять до салону», — розповідає водій.
Чесно кажучи, аби бути справді хорошим кондуктором, треба мати феноменальну пам’ять і бути уважним. Адже запам’ятати всіх пасажирів, що увійшли до салону, — непросто. Пані Наталія каже, що також треба бути доброзичливим, а головне — стресостійким. Це теж нелегко. Особливо в часи пік, коли тебе то штовхають, то на ноги тобі стають, а то й матом покрити можуть.
Невід’ємним атрибутом кожного кондуктора повинні бути чистий, випрасований фартушок, спеціальна сумочка з квитками, купюрами та вели-и-и-кою купою розмінних монет, які йому мають видати в касі депо.
Сексуальний транспорт
Отож, озброївшись, виходжу в салон зі звичним ще з дитинства закликом «Оплачуємо проїзд!». Трохи моторошно, а що робити?
Першим «клієнтом» стала дівчинка років п’ятнадцяти, яка відразу ж показала проїзний квиток. Початок непоганий. Ідемо далі в натовп. Наступний, чоловік невизначеного віку, побачивши мене (тобто кондуктора!), почав нервово шарити по кишенях у пошуках «дрібних». Оплативши, щось буркнув, точно не комплімент, і обернувся спиною. Таких пасажирів було чимало. Хтось злий, хтось занадто веселий. Не транспорт, а ціла епопея, і в ній кожен зі своїми проблемами, радощами, негараздами, думками…
Пан Валерій називає тролейбус найсексуальнішим траспортом. «Мене дуже нервує, — каже він, — коли пасажир заходить у салон, та відразу біля дверей ловиться за жердину, а далі не проходить. Це ж не стриптиз‑бар, шановні! Будьте людьми».
До кінця зміни, а це друга година дня, відчуваєш себе вичавленим лимоном. Ниє спина від періодичного штовхання, болять відтоптані ноги, тріщить голова від постійного галасу. І як так можна працювати кожного дня — загадка.
З цього експерименту я зробила для себе два висновки. Заздалегідь готуватиму гроші за проїзд та ніколи не показуватиму свій поганий настрій. А ще, не триматимусь за жердину біля дверей. Бо то ж тролейбус, а не стриптиз‑бар.
