Соціум

Охорона тягає ковдру

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

В Івано-Франківській області майже десять років працює обласний відділ охорони культурної спадщини і музейної роботи. Керує ним начальник – Андрій Давидюк. Відділ контролює дотримання законодавства в галузі охорони пам’яток архітектури. А в місті Івано-Франківську подібний відділ з’явився у 2009 році. Ним керує Ігор Панчишин, який до того часу займав посаду спеціаліста з охорони культурної спадщини при міському управлінні культури.

Між відділами й керівниками виник конфлікт – паперовий та особистий. Вони ділять повноваження. Як при цьому зберігаються наші архітектурні пам’ятки – серйозне питання. Як дотримується законодавство при забудові – ще серйозніше. Щоб пересвідчитись у тому, що проблема таки є, достатньо прогулятись обласним центром.

Що ж відбувається? Об’єднали б зусилля та дали гідну відсіч порушникам і руйнівникам. У чому суть конфлікту? Далі – у прямій мові учасників.


Андрій Давидюк, начальник відділу охорони культурної спадщини ОДА:

«Почнемо із Закону України «Про охорону культурної спадщини», яким я керуюся. Він передбачає створення органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування. Відповідно до рішення міськвиконкому було створено цей орган і в Івано-Франківську. А також було затверджено положення про міський відділ охорони культурної спадщини. Юристи ОДА проаналізували те положення й дали офіційний висновок, що воно грубо не відповідає закону. Це – перекручення закону, перевищення повноважень і перебирання на себе функцій, які їм не належать. До речі, при створенні цього відділу юридич-на служба міськвиконкому теж написала висновок про те, що деякі статті положення не відповідають закону. Незважаючи на це, виконком виніс на сесію рішення про прийняття цього органу.

Ми подали протест, крім того, звер-нулися до Державної служби охорони культурної спадщини. Там розглянули лист голови ОДА та надали висновок. У жовтні минулого року ми отримали від заступника міського голови Івано-Франківська Зінаїди Федорук уже коректоване положення про міський відділ, яке нас цілком влаштовує. Далі, якщо вони захочуть, то буде плідна співпраця. Ми до неї готові. Але в законі написано: в межах делегованих повноважень вищестоящого органу. На сьогодні є лист голови ОДА та інших органів, які забороняють нам делегувати їм повноваження. Хоча я не кажу, що так буде завжди.

З 2005 року було видано розпорядження голови ОДА про делегування повноважень органу місцевого самоврядування з охорони культурної спадщини. Потім були деякі прокурорські зауваження, деякі справи відкриті. Тож ОДА, як це не тяжко, пішла на те, щоб відкликати повноваження представника, який був у місті. А зараз саме цей працівник, Ігор Панчишин, і створив міський відділ. По суті нічого не змінилося. З 2005 до 2008 року всі погодження на території міста робив Ігор Панчишин. Він обходив нас стороною та самостійно погоджував ремонтні роботи пам’яток архітектури. Через це в нього і були відкликані повноваження. А тепер міська влада вирішила створити свій орган, зробити його начальником і далі керувати.

Не кожен обласний центр України має орган охорони культурної спадщини. Нам пощастило, що ми маємо, я дуже тішуся і сподіваюся на співпрацю. Але в межах закону. Повірте, роботи вистачить і їм, і нам – ніхто ні в кого хліб не забирає. Не треба ходити і казати: вони мені не дають. А ти йшов і питався? Прийди і скажи, що валиться такий‑то будинок, склади акт. За півроку – жодного акта. Краще ходити скандалити в газету та казати, що поки сидить Давидюк, то він не дає нам робити і валить ціле місто Івано-Франківськ.

Міський орган має робити роботу, а не керувати. От у чому справа – вони хотіли не забезпечувати збереження пам’яток, а контролювати. Вони мають писати програми, які оберігають культурну спадщину. Де їхні програми? Наприклад, збереження карнізів, які падають. Вони хоч сказали, що якийсь будинок валиться? Більше півроку працює людина, яка отримує зарплату із держбюджету. Що вона за цей час зробила? Крім того, що писала по газетах та очорняла мою службу. Чи відбулося щось по палацу Потоцьких? А це ж на території міста! Тепер вони відповідають за всі міські пам’ятки та за їхнє збереження. У нас є ціла область. А орган місцевого самоврядування відповідає за своє місто. Наразі ми маємо міський орган охорони культурної спадщини та маємо з кого спитати.

Ми не хочемо крові, ми хочемо спільної роботи. У межах закону. В нас є багато недомовок, але ми готові працювати».


Ігор Панчишин, начальник відділу охорони культурної спадщини міськвиконкому:

«У 2005 році обласне управління культури делегували міському управлінню культури повноваження надавати висновки про земельні ділянки і можливість їх використання під кутом пам’яткоохоронного законодавства. Я був призначений спеціалістом управління культури з цього питання. Кілька гострих конфліктів виникли, коли довелося стик-нутись з пам’ятками архітектури. Нас, так би мовити, блискавично зупинили і нагадали, що ми не можемо мати справу ані з будівництвом, ані з реставрацією, а особливо дивною була хвороблива реакція на вимоги проводити в нашому місті археологічні роботи (що вимагає законодавство).

Отже на вимогу прокуратури і зважаючи на стан охорони історичного середовища в місті, було вирішено створити відділ, який би опікувався містом. На жаль, із самого початку виникла атмосфера повного неприйняття цієї ідеї. Хоч і тоді, і тепер сподіваюсь, що ми обов’язково мусимо знайти спільну формулу порятунку міста.

Перше прийняте положен­ня, справ­ді, було некоректним. Виглядало так, ніби відділ перебирав на себе всю повноту відповідальності за пам’яткоохоронну галузь у нашому місті. Фактично такий формат виник через те, що охорона спадщини і історичного середовища виявилася «білою плямою», Або ніхто цим в місті не займався, або свідомо доводив місто до глобального спотворення. Всю роботу доведеться робити практично з нуля. Архітектори і забудовники, очевидно, мали розв’язані руки, або просто були непроінформованими. Хоча весь корпус законодавчий і нормативний прописано достатньо артикульовано. Тобто тепер доведеться в першу чергу налагоджувати послідовне і ретельне функціонування норм і правил експлуатації історичного середовища.

З’ясувалось, що всі нові споруди, які спотворили наше середмістя, все ж попередньо проходили пам’яткоохоронну оцінку. Всі неймовірні реконструкції і добудови, самовільні перепланування теж були «освячені» в якийсь спосіб. А пам’ятки заповідної території середмістя, положення про яку чинне ще з 1998 року, взагалі недоторканні і будь-яке втручання в цю тканину можливе виключно з рекомендацій наукових реставраційних інститутів. Історико-архітектурний опорний план, що в нашому місті мусить бути своєрідною будівельною конституцією, – відсутній. Зони регулювання забудови і комплексні охоронні зони або відсутні, або відкоректовані до невідповідності законодавчим нормам.

Крім усього, дивовижна вакханалія реклами, вивісок, різного штибу дизайнерських «винаходів», очевидно, мусить бути теж припинена і має ввійти в якесь осмислене русло.

Необхідна велика робота по залученню громадськості та ознайомлення містян з процесами будівельними і реставраційними. А для цього мусять існувати і консультаційні ради і громадські об’єднання. Без широкої участі громадян міста так все тихцем і відбуватиметься. Терміново необхідно розв’язати вузол протиріч навколо проблеми колишнього шпиталю (Палац Потоцьких). На жаль, певні речі вже безповоротно втрачені – знесено старі австрійські казарми і на вулиці Грушевського та в районі «Діброви», втрачено автентичність колишнього пивзаводу, споруджено кілька потвор навколо ратуші…

На жаль, зараз міський відділ ще немає повноважень. Але вже готується до винесення на міську раду відкориговане згідно із зауваженнями і обласного управління культури, і Державного комітету нове положення про відділ.

Не в кожному місті є подібні служби. Тож досвід організації пам’яткоохоронної роботи довелось шукати в інших містах – у Львові, Чернівцях, Луцьку. Там теж були свої складнощі при формуванні таких служб і не відразу все відбувалось, але таке враження, що там більше був присутній містовий патріотизм і пошана до свого міста. Тому всі конфлікти гаснуть перед усвідомленням загрози втрати автентичності і культурної спадщини».