Для молодого івано-франківського подружжя — Дениса Лук’яненка та Каті Бринецької — це була бажана й давно очікувана дитина. Вагітність проходила добре. Всі аналізи та дослідження лікарів свідчили, що майбутня мама і малюк здорові. Але…
Біда сталася за кілька днів до пологів. У п’ятницю, 29 червня, Катерині стало зле. В суботу вранці вона поїхала до лікарні. У другій половині дня після кесаревого розтину маленький Марко побачив світ. Та йому досі не судилося побачити свою маму, як і вона ще не бачила своє дитя. Бо з цього моменту почалася боротьба лікарів за її життя.
Рідкісна хвороба
Через кілька днів поставили діагноз хвороби з дивною назвою «HELLP-синдром». Стався збій в імунній системі, й організм почав вперту боротьбу сам із собою, знищуючи свою ж кров, нирки, печінку тощо. Ця хвороба настільки рідкісна, що до цього на Івано-Франківщині зафіксовано лише три випадки. Статистика одужань при цьому захворюванні — жахлива.
Після операції Катю помістили до палати інтенсивної терапії івано-франківського пологового, та вже через кілька годин перевели в реанімаційне відділення обласного перинатального центру.
Ввечері 1 липня під дверима реанімації зібралися всі найближчі родичі. Їм навіть дозволили по одному зайти до Каті. Це все дуже нагадувало прощання…
Порятунком молодої мами (іншим словом те, що відбувалося, назвати не можна), керував особисто головний лікар перинатального центру Ігор Вакалюк. Були запрошені всі провідні спеціалісти міської та обласної клінічної лікарні, перинатального центру. Консиліуми проводили щоденно, у телефонному режимі до нарад долучались і відомі київські спеціалісти. Необхідне обладнання звозили з лікарень усього міста, чотири рази на добу робився аналіз крові. Ігор Вакалюк починав і закінчував свій робочий день біля Каті.
Натомість стан хворої щодня погіршувався. Вночі з четверга на п’ятницю настала криза. Всю ніч біля ліжка Катерини чергував завідувач реанімаційним відділенням Микола Бутніцький. Молодий організм та кваліфіковані дії лікарів виявилися сильнішими за хворобу. Ту ніч Катя пережила, її стан почав покращуватися. Організм почав згадувати свої функції та працювати. Так тривало протягом двох-трьох днів, а далі…застопорилося.
Як сказав один із лікарів, «печінка зависла». Вона просто відмовилася працювати. У суботу, 14 липня, маятник знову хитнувся в негативний бік. У неділю, незважаючи на вихідний, на прохання Ігоря Вакалюка франківські лікарі збираються на консиліум. Одностайного рішення нема…
Назавтра Микола Бутніцький на власному авто привіз до Франківська Валентину Чоп’як — головного імунолога України, доктора медичних наук, професора, завкафедрою імунології Львівської медичної академії ім. Данила Галицького. Вона перервала відпочинок у Карпатах і приїхала на консультацію. Майже півдня триває вивчення аналізів, знову приходять і висловлюють свою думку івано-франківські медики. Рішення прийняли під вечір: є підозра на вірус, який провокує хворобу печінки; всі можливості івано-франківської медицини вже вичерпані; для подальшого лікування Катю вирішують терміново перевести до Київського інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського. Тієї ж ночі на реанімобілі обласної клінічної лікарні у супроводі бригади лікарів-реаніматологів перинатального центру хвору везуть до Києва. «У столиці можливості більші», — запевнили лікарі родичів. У машині знайшлося місце і для Дениса, який весь цей час майже не відходив від дружини.
Малюк чекає маму
Маленького Марка як здорову дитину виписали з пологового на сьомий день. Забирав його тато Денис, один, поряд нікого не було. На обличчі молодого тата читалося щастя, якесь збентеження і сум.
Маленький Марко дуже хоче побачити свою маму
Зараз Марко спить у дерев’яній колисочці, яку зробив Денис. Гойдає її бабуся. Друзі Каті й Дениса принесли візок, дитяче ліжечко та стільки повзунків і розпашонок, що може вистачити для трьох таких карапузів. Уже пройшов місць. Хлопчик здоровий. Підріс на цілих 8 см, набрав 900 г ваги.
Совість не міряється грошима
У київському інституті лікарі-інфекціоністи трохи здивувалися. Чому хвору в такому важкому стані в післяродовий період, котрий триває 42 дні, привезли до їхнього інституту, а не в спеціалізовану акушерську клініку? Були навіть спроби відправити її в київську міську клінічну лікарню, але важкохвору Катю там ніхто на хотів приймати.
Її поклали у реанімаційне відділення інституту. Знову аналізи, консультації, приїжджають титуловані фахівці з різних столичних клінік. Відповідальність за долю молодої мами взяв на себе Сергій Борщов, її лікуючий лікар, кандидат медичних наук.
Вірусів в організмі Каті не знайшли. Сергій Борщов із колегами-інфекціоністами вирішив лікувати наслідки патології вагітності. Почалося інтенсивне лікування. Кожного дня вливалися літри різних ліків, а стан Каті не покращувався. Частину ліків передав франківський перинатальний центр, а більшу частину Денису довелося купувати самому. Адже в бюджеті нашої країни спочатку знаходяться гроші на вертолітні площадки, грандіозні стадіони, шалені зарплати охоронців, а вже потім, якщо щось залишиться, на ліки.
Враховуючи, що один день перебування в інституті обходиться в 1600-2000 грн., сімейні заощадження дуже швидко закінчилися. Поки шукали можливість отримати кредит, надійшла несподівана допомога. Після оголошення в інтернеті друзі, знайомі, сусіди, зовсім незнайомі люди, фірми та організації почали перераховувати гроші. Катя, Денис та їхні родичі висловлюють щиру вдячність усім, хто допоміг.
Звісно, наша медицина бідна. Але совість, професіоналізм, просте людське співчуття не вимірюється грошима. Всі лікарі, чиї імена тут перераховані, багато медпрацівників, чиї імена не згадані, незважаючи на свої мізерні зарплати, віддали свої знання, час, приклали максимальні зусилля для порятунку Катерини Бринецької. І за це їм щира вдячність і низький поклін.
А лікування продовжується. Буквально кілька днів тому з’явилися зміни на краще. Навіть не зміни, а невеликі тенденції. Надіємося, що нові аналізи підтвердять покращення, а там і перелом, і перемога. Коли Катя видужає, а ми в цьому не сумніваємось, повернеться до Івано-Франківська, побачить свого синочка, тоді й закінчиться ця історія. А поки що вона не закінчена.
