Соціум

Ластівка з Коломиї

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Ірина Олійник вже три роки працює стюардесою на одній зі світових авіакомпаній, яка базується в Дубаї (ОАЕ). Дівчина вже побувала у понад 70 країнах. Виявляється, робота стюардеси – це не лише приносити пасажирам напої та з посмішкою зустрічати їх на борту. Все набагато серйозніше.

Ірина Олійник в Кіото (Японія)

З рецепції – в небо

Про таку професію, зізнається нині Ірина, вона навіть і не мріяла. Закінчувала Прикарпатський університет за спеціальністю «туризм», влаштувалася працювати на рецепції готелю. Каже, в них часто зупинявся екіпаж однієї з українських авіаліній. Один пілот вмовляв дівчину піти до них на відбір.

«Він дав мені номер телефону, куди подзвонити, – пригадує Ірина Олійник. – Я чемно подякувала, але не телефонувала. Одного разу він знову прийшов і таки змусив подзвонити з його ж телефону. Так і зробила. Дізналась усе, що треба, вже й сама призадумалася. Але в той час у мене був останній курс університету, тож вирішила відкласти цю авантюру. Через рік я випадково дізналась про відбір міжнародної авіалінії у Києві. Поїхала, пройшла кілька турів, а через пару місяців поїхала на тренування в ОАЕ. Відтоді я вже три роки живу і працюю тут. Точніше у Дубаї ми базуємось, а літаємо в різні країни».

За словами Ірини, те, що стюар­дес відбирають за параметрами – міф. Зовнішність не голов­ний критерій. Головне – манери, вміння спілкуватись і посмішка.

«Перш за все, вам пропонують дотягнутися до позначки 212 сантиметрів без взуття, – розповідає дівчина. – Багато обладнання в літаку розташоване саме на цій висоті. Якщо не дотягуєтесь, з вами прощаються, бо якщо ви самі не зможете дати собі раду, то як допоможете пасажирам? Насправді ця позначка не така вже й недосяжна. Головне – гнучкість або довжина ваших передпліч. Наприклад, зріст деяких стюардес – нижчий середнього».

Отож, якщо все-таки дотягнулися, то майбутніх стюардес залишають на наступний етап. Далі в Ірини було групове завдання, де вони англійською мовою обговорювали якусь тему. Біля конкурсантів ходив агент, який все слухав і записував. Дівчина каже, що ті, хто перебиває інших та спрямовує всю увагу на себе – перші претенденти на виліт, бо там шукають командних гравців. Далі в Ірини було завдання написати есе англійською, пройти психологічний тест та інтерв’ю.

«Після кожного з цих етапів нас просили вийти з приміщення, а на виході давали маленьку записку, – пригадує коломиянка. – Якщо в ній написано «Так» – йдеш далі».

Потім починалося найцікавіше – тренування. Воно триває від чотирьох-шести тижнів. За цей час майбутні бортпровідники проходять курс невідкладної допомоги, вивчають типи літаків, обладнання, техніку безпеки, як евакуювати пасажирів, як вижити у воді, в пустелі та інших екст­ремальних умовах. Стюардес навіть навчають прийомам боротьби, аби, наприклад, знерухомити пасажира, який становить небезпеку для себе чи інших. Навчають і тому, як поводитися при спробі захоплення літака.

«В авіалінії, де я працюю, є симулятори літаків справжнього розміру, – розповідає Ірина Олійник. – Там і відбувається тренування на правила поведінки при турбулентності, пожежі, димі в кабіні, катастрофічній посадці тощо. Остання і найлегша частина тренування – сервіс. Тобто те, що в уяві більшості людей і є основною роботою стюардес».


Двері туалету на пам’ять

Хоч робота стюардеси цікава, але й дуже виснажлива через нічні перельоти, трансатлантичні рейси по 13 годин і важких, вередливих пасажирів. Літає дів­чина на всі континенти, окрім Антарктиди.

 

У Шрі-Ланці можна погодувати слона

«Я багато дізналася про культуру та менталітет різних націо­нальностей,
– розказує коломиянка. – І це не лише завдяки тому, що ми літаємо в більш ніж 70 країн, але й тому, що бортпровідники – це представники понад 120 національностей. Англійську розумієш, незважаючи на сильний акцент співрозмовника. Був випадок, коли пасажирка з Ірландії заговорила до мене гельською – корінною мовою Ірландії. Вона була впевнена, що я її землячка. Коли чуєш і спілкуєшся з людьми з різних країн, їхній акцент «осідає» й на тобі».

Про те, скільки заробляють стюардеси, дівчина змовчала, але каже, що на закордонних рейсах їм видають добові, які можна витратити чи непогано заощадити. Також для працівників авіаліній існують різноманітні знижки. «Є сервісні квитки, де ви оплачуєте лише 10 % вартості квитка, але за умови, що рейс не надто заповнений, – розповідає Ірина. – Також певну кількість квитків зі знижкою можуть отримати і члени найближчої родини».

За час її роботи стюардесою, каже, екстремальних ситуацій не траплялося (тьху-тьху-тьху). А легкі чи середні турбулентності навіть не враховує. Натомість не бракує кумедних випадків.

«Часто пасажири, що летять уперше, не знають, що для того, аби відчинити двері до туалету, достатньо натиснути їх посередині, якщо вони без ручки, – говорить Ірина. – А потім люди впадають у паніку, починають звідти стукати, фактично при відкритих дверях. Одного разу пасажир так і не додумався потягнути їх на себе, тому просто зняв їх з петель. Ми ще сміялися: «Берете двері з собою на пам’ять?».

А ще, каже Ірина, пасажири часто вважають, що місце, яке в них над головою, – лише для їхнього багажу. Насправді ж, хто перший його використає, того воно і буде. За аналогією з поїздами деякі пасажири запитують у бортпровідників, чи можна використовувати туалет, коли відбувається посадка. Можна – поки капітан не увімкнув табло ременю безпеки.

І панікерів на борту не бракує. «Часто панікою виправдовують прохання принести алкоголю «для розслаблення», – сміється дівчина. – Але мені здається, що люди зараз досить мобільні і вже спокійніше ставляться до перельотів. Дехто з наших пасажирів літає більше, ніж я, а це багато про що говорить».

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.