Волонтерська група «Вдячні лапи» зовсім недавно почала діяти у Коломиї. Вона об’єднує людей, яким не все одно до долі безпритульних кішок і собак. Аби дізнатися, як це все працює насправді, напрошуємося у гості.
Наче домашня Лялька
Зустрітися домовилися у квартирі ініціаторки створення цієї групи Ірини Германюк. Першим на порозі нас вітає плямисте цуценя, покрутило хвостиком і сховалося. «Це Лялька, – пояснює молода чорнява господиня. – Вона в нас уже тиждень живе, шукаємо для неї добрі ручки». Чоловік Ірини Руслан запрошує на кухню, там на нас чекає ще одна волонтерка, Олександра Яремин.
 |
Ірина – не коломиянка, родом аж із далекого Сибіру, переїхала, бо чоловік із Коломиї. Тож друзів і знайомих тут має не так багато. «Ідея опікуватися вуличними тваринами у мене з’явилася давно, – каже вона. – Нині у Коломиї немає ніяких організацій, які б цим займалися. Важливо було знайти однодумців. Бо одна людина може розпочати, але змінити ситуацію їй не під силу. Запропонувала таку ідею своїй подрузі, Ірині Скочеляс, яка вчителює у школі № 1. І та одразу ж – буду помагати».
Спершу, ще десь у грудні, створили групу у соціальній мережі «Вконтакті», але активно вона запрацювала аж у лютому – зараз там близько п’яти сотень учасників, хоча активних десь п’ятнадцять. Переважно це учні школи, де викладає подруга Ірини, та їхні знайомі. Іра каже, що діти дуже захопилися – активно розвішують листівки, а дві дівчинки вже навіть самі зловили та привели двох цуценят.
«Це тільки початок, – додає Руслан Германюк. – Але справа вже пішла. По роботі ми часто буваємо у різних країнах і бачили, як це може бути. От у Люксембурзі ця система дуже чітко відпрацьована. Кожній домашній тварині у шию вживлюють малюсінький чіп. За ним, по-перше, можна знайти будь-якого собаку, який втік. По-друге, на ньому вся медична картка тварини. Усіх тварин, власники яких не планують розплід, обов’язково стерилізують чи каструють. Нема такого – ти собі, Бобік, біжи, ти щенят не приведеш, нехай хтось інший думає. Також за кожну домашню тварину її власник платить податок, а за ці гроші облаштовують притулки для тварин, плюс допомога від держави».
 |
Розповідь Руслана перебиває Ляля. Цуценя взялося гризти зарядку до ноутбука, ледь відібрали. Собача весь час ластиться до Іри та проситься на руки, ніколи б не подумали, що її тільки тиждень тому забрали з вулиці. А ще за час нашої розмови вона встигла посваритися з кішкою Мілкою, яка вже три роки живе у Германюків. Її також колись підібрали на вулиці – з переламаними лапою та хвостом.
Аби були люди
На перший погляд, робота групи організована дуже просто. Підбирають бродячих тварин, відмивають, ведуть до лікаря, фотографують і виставляють фото на стінку в соцмережі. А далі лишається тільки чекати дзвінка від потенційних господарів.
Але просто це тільки на перший погляд. Навіть зловити щеня – не така вже й проста справа. «Треба зрозуміти, ручне воно чи ні. А то може й покусати, – розказує Іра. – От одного я кілька днів ходила годувати, потім зловила. Десь з годину воно не могло зрозуміти, що з ним робиться. А потім саме пішло за мною. Ще кількох щенят принесли школярки. За першу кішку подзвонила жінка, просто сказала, що вона в них у під’їзді живе. Я забрала, відвезла до лікаря. А потім приїхала наша волонтерка Олександра та забрала кицю собі».
«Цю кішку звати Пума, і я жодного разу не пошкодувала, що взяла її», – включається у розмову Олександра Яремин. Дівчина у групі не так давно, десь зо два тижні, а в неї на квартирі вже поселилося дві, колись бездомні, киці. Іншу вже сама підібрала на вулиці, спочатку планували, що просто поживе у них, поки не знайде господаря. А вже на другий день вирішили – Тоня, так її назвали, лишається в них і буде офіційно належати подрузі, з якою Саша разом знімає квартиру.
Нині Олександра готова надавати тимчасовий притулок для інших кішок, як це тут називають «перетримку». До речі, саме таких «перетримок» волонтерам катастрофічно не вистачає.
«На сьогодні ми можемо перетримувати тварин лише у трьох місцях, – говорить Іра Германюк. – Нещодавно ще одна дівчинка з Косова зголосилася. Для нас дуже важливо, аби було більше таких людей. Ми даємо лотки, наповнювачі, ошийники, можемо забезпечити тварину кормом. Звісно, якщо людина сама може все це купити, то це великий плюс. А тим, хто погодиться взяти тварин назавжди, обіцяємо допомогти зі стерилізацію чи кастрацією».
Всім не допоможеш
Робота групи добряче пішла вперед, після того як вони вийшли з повідомленнями у районних ЗМІ. «От нині двічі телефонували, хочуть подивитися на Лялю, – каже Іра. – І за іншими тваринами вже є люди. Та й помічники потягнулися».
Волонтери вже мають домовленість з лікарем-ветеринаром. Там для «Вдячних лап» безплатний перший медогляд і значні скидки на лікування, кастрацію та стерилізацію тварин. «Буквально на днях зголосилися ще дві ветеринарні клініки та зоомагазини, – продовжує Іра. – Пропонують співпрацювати, обіцяють знижки. Будемо дивитися, де дешевше, бо ми все ж таки волонтери – грошей не так вже й багато».
До речі, про гроші: все, на що розраховує сьогодні група, це – добровільні пожертви. Хто стільки може, той стільки й дає. Кошти надсилають на рахунок у банку або ж просто передають з рук на руки. «Буває, що дзвонять і кажуть – зараз прийдемо, принесемо гроші, – розповідає Ірина. – Нещодавно прийшов хлопчина, приніс 800 грн., а коли ми на стіні у групі вивісили йому подяку, попросив забрати».
Аби до організаторів групи не було жодних претензій, та щоб люди більше їм довіряли, всі чеки сканують і вішають на стіну групи в соцмережі.
Зараз волонтери подумують про створення офіційного благодійного фонду. Тоді буде і бухгалтер (одна дівчина вже зголосилася вести цю ланку справи), легше буде як у стосунках з іншими людьми, так і з владою. «А ще подумуємо, як би то власними зусиллями зробити якийсь притулок, – каже Руслан Германюк. – Аби хоча б було де перетримувати тварин, аби вони мали що поїсти, не бігали по вулицях, не були такими злими».
Вони усі розуміють – легко не буде. Але керуються дуже добрим висловом відомого англійського еколога Пітера Скота: «Нехай ми не зможемо врятувати всіх, кого б нам хотілося, але врятуємо набагато більше, ніж ті, хто й не намагається».
Після того, як ми поїхали, Ірина написала, що Лялю того ж таки дня забрали до нової домівки. А у групі появилися ще троє підопічних – двоє собак і маленька чорна кішка.
