Кого сьогодні здивуєш розлученням? Чи не кожного дня ми чуємо про розірвані шлюби кінозірок, політиків, олігархів. Розлучаються наші однокласники, друзі, сусіди. Хоча навіть молодь ще пам’ятає ті часи, коли це явище ще не вважалося нормою. Що ж з нами трапилося?
Поєднати непоєднуване
Знайомі, які пройшли через розірвання шлюбу, є у кожного з нас. І в більшості на запитання «Що сталося?» є типова відповідь – «Не зійшлися характерами».
За словами працівниці Івано-Франківського РАГСу Людмили Бандури, немає значення, скільки років люди прожили разом. Вона пам’ятає випадки, коли розлучалися пари, що жили більше 40 років, і ті, хто мав за плечима лише місяць подружнього життя. «От у липні розписались, а вже у вересні подають іншу заяву, – каже вона. – Пробувала переконувати. Як це, тільки місяць пожили і вже розлучатися, ви ж іще не знаєте одне одного? А вони мені – ми вже все знаємо, ми більше не хочемо».
За даними головного управління статистики в області, за останнє десятиліття кількість розлучень та шлюбів з року в рік практично не змінюється. Але самі цифри доволі сумні – на 2,5 зареєстровані шлюби припадає одне розлучення. Тобто чи не кожен третій шлюб завершується крахом.
Спробуємо дошукатися причин. За словами кандидата психологічних наук Оксани Лютак, існують різні теорії того, чому стаються розлучення. Згідно з однією з них, на це впливають три групи чинників. «Перша – це індивідуально-типологічні. Все, що стосується індивідуальності, особливостей зовнішності, характеру, – пояснює психолог. – Коли люди поєднують непоєднуване».
Друга група – все те, що стосується історії знайомства і початку стосунків. Для прикладу, та ж мотивація. Наприклад, дівчина насправді може хотіти заміж лише тому, що їй набридло жити з батьками. Вона цього не усвідомлює, але цей мотив керує нею.
«Є в психології такі визначені моменти – треба не менше півроку плідних стосунків, аби пізнати людину, – каже Оксана Лютак. – Ми виховуємося у різних сім’ях, з різними правилами і традиціями. Якщо люди не гнучкі, коли кожен дотримується своїх правил, то їх історія з самого початку пишеться негативно. Вже є певні ризики, які вони не врахували».
І третє – група об’єктивних причин. Для прикладу, сім`я не має дітей. Плюс матеріальні причини – немає де жити і за що.
«Згідно з іншою теорією, все наше життя зумовлене нашими потребами, – стверджує пані Оксана. – Якщо якась із них не задоволена, то людина шукає шлях, аби її задовольнити. І часто цим шляхом є розірвання шлюбу».
Часи та звичаї
Люди за своєю природою завжди були і будуть різними. Проте, раніше якось вживалися. А зараз стало легше піти, ніж залишитися.
«Змінилися суспільні тенденції, – розказує Оксана Лютак. – За даними, які львівський дослідник Роман Чмелик віднайшов в архівах, на початку ХХ століття в Україні тільки 0,6 % шлюбів на 100 тисяч населення розпадалися. Колись народна мораль виправдовувала лише одну причину розвалу сім`ї – відсутність дітей. Інші причини не проходили. Можна згадати хоча б «Катерину» Шевченка – до жінок, які народжували без шлюбу, ставилися дуже жорстоко. Били, водили по селу, могли навіть присилити біля церкви. Тобто тиск суспільства був величезним. Народ всіма можливими і неможливими способами давав зрозуміти, що це таке – сім`я».
Сьогодні ставлення до шлюбу суттєво змінилося у всіх країнах світу. «По-перше, на законодавчому рівні розлучитися простіше простого. Причин, через які не розлучають, просто не буває. Суспільство переглянуло своє ставлення до шлюбу – на розлучених вже не показують пальцями, є свобода особистісного вибору. Похитнувся патріархальний устрій сім`ї, який був характерним для українського народу. Суспільство переглянуло і роль жінки. Якщо раніше вона була домогосподаркою, тепер сама на себе заробляє і має вибір».
Тобто, якби суспільство не толерувало розлучення, люди би сто разів подумали перед тим, як зважитися на цей крок. Бо ж засудять – колеги, батьки, знайомі. Але цього тиску немає. Зберегти сім`ю можуть особисті якості. Почуття відповідальності, вміння вирішувати конфлікти, приклад батьків, релігійність.
Церква каже «Ні!»
Релігійність людини – важлива передумова для збереження сім`ї. Сьогодні все більше пар сприймають освячений церквою союз серйозніше, ніж штамп у паспорті.
«Сім`я має створюватися за обопільною згодою. Люди повинні хотіти все подальше життя бути разом. Вже немає двох я, є ми, – каже отець Руслан Пяста, викладач Івано-Франківської духовної семінарії. – У Новому Завіті прообразом шлюбу є стосунки Христа і Церкви. Подружжя має бути нерозлучним, тому що Христос ніколи не залишає церкву».
І людина релігійна має знати – назад дороги нема. Церква не визнає розлучення.
«У нас, греко-католиків, може бути тільки проголошення неправосильності подружжя, – каже священик. – Тобто, наче його не було у природі. Коли є певні перешкоди, що роблять подружжя нездатним саме в собі. Для прикладу, один із пари був перед укладенням шлюбу психічно хворим, алкоголіком, наркоманом. Або ж був священиком, монахом».
Якщо ж вінчані люди розірвали шлюб у РАГСі і живуть з іншими – церква це розцінює як тяжкий гріх. «Вони не можуть приходити ні до сповіді, ні приймати святе причастя, – говорить отець Руслан. – Вони живуть у постійному гріхові і називається він перелюбом, розпустою».
Але скільки таких випадків ми маємо зараз? Священик вважає, що сьогодні люди просто не усвідомлюють значення подружжя, його цінностей. Беруть шлюб, будучи духовно незрілими до цього.
В історію кожної пари життя вносить свої корективи. Як колись написав Лев Толстой «Всі щасливі сім`ї – щасливі однаково. Кожна нещасна – нещасна по-своєму». Немає єдиного рецепту для тих, чия сім`я перестала бути радістю та опорою. Якщо ви хочете її зберегти, варто звернутися до фахівців по сімейних справах. Єдина можлива рекомендація – перед тим, як створити сім`ю, добре подумайте, з ким і навіщо. Аби наступного дня не довелося бігти подавати на розлучення.
