Сусідські конфлікти — тема стара й невдячна. Всю їхню суть чи не найкраще висвітлив ще Нечуй-Левицький у своїй «Кайдашевій сім’ї». І, справді, переважно вони викликають лиш посмішку.
Та все ж є випадки, коли причиною такого конфлікту може бути реальна загроза не тільки для здоров’я, але й для життя.
Жалійтеся, куди хочете!
Так, нещодавно до редакції звернулася читачка — пані Марія, мешканка села Старий Лисець, що у Тисменицькому районі. Жінка в розпачі. Каже, має сусіда-пасічника, а на додаток — алергію на укуси його підопічних. «Зразу набрякаю і цілий тиждень ходжу підпухла, — скаржиться вона. — Це ще б нічого, але дуже переживаю за дитину, якій два з половиною рочки. Ми з чоловіком не знаємо, яка у неї може бути реакція».
Сам сусід, за словами пані Марії, твердо стоїть на своєму: подвір’я моє, пасіка моя, і буде тут стояти, доки я житиму, а ви жалійтеся, куди хочете. Жінка запевняє, що вже ходила і в сільраду. Голова лише відмахнувся — мовляв, то справи сусідські, розбирайтеся самі.
Смерті не пораховані
Спершу звернулися до лікаря-фахівця, який би пояснив, наскільки серйозною є небезпека. Головний позаштатний алерголог департаменту охорони здоров’я ОДА Лідія Мигович каже, що алергійна реакція на укуси комах визначається як інсектна алергія. Поширеність її серед людей від 0,4% до 4%, серед бджолярів зустрічається частіше — до 20% випадків.
«Алергічні реакції бувають різного прояву, від місцевих до системних, є навіть смертельні випадки, — говорить лікар. — Наша статистика не дає переконливих даних, а, наприклад, в Англії від укусів бджіл щорічно гине до п’яти людей, у США — 10».
Алергічні реакції можуть бути тривалими й мати серйозні наслідки. У людей, які мають алергію, розвивається набряк Квінке (обмежений набряк шкіри і підшкірно-жирової клітковини), головний біль, нудота, блювота, судоми, можливе підвищення температури, затруднюється дихання. Може статися анафілактичний шок і навіть смерть.
Що робити? Найперше треба витягнути жало, на шкіру покласти лід, при значній місцевій реакції обколоти шкіру розчином адреналіну. При системних реакціях (втрата свідомості, падіння артеріального тиску) треба ввести у вену адреналін.
Для людей з такою алергією є кілька правил, каже лікар, — закривати якомога більше тіла одягом, не їсти на відкритому повітрі, не користуватися ароматизованим милом, шампунем, парфумами, а поруч з комахами не робити різких рухів. Також хворий має носити при собі шприц з ампулою адреналіну та вміти ввести її. Для цього треба прийти на консультацію до алерголога, там розкажуть, які дози і як вводити.
За словами Лідії Мигович, таку алергію можна лікувати, правда, справа ця тривала. Хворому проводять імунотерапію розведеним алергеном бджолиної отрути. І триває таке лікування три роки — дози алергену, який вводять, зростають і так можна досягти толерантності до отрути.
«Щодо дитини, то хочу сказати, що алергія у батьків не передається дитині відразу, — пояснює лікар. — Вона виробляється після багатьох укусів комах. Особливість цієї алергії в тому, що кожна наступна реакція сильніша, ніж попередня. А вже після 19 років у людини може бути серйозна алергія. Тоді треба йти до лікаря, аби він навчив, як себе вести, або ж призначив імунотерапію».
Закони — людські та бджолині
Якщо з лікуванням усе зрозуміло, то з тим, як примусити сусіда забрати пасіку, справа далеко не така прозора.
Як пояснили нам у головному управлінні ветеринарної медицини області, в Україні діє «Закон про бджільництво». Там говориться, що люди мають право розміщувати пасіки на власних земельних ділянках, але у цьому законі не регламентовано відстані — ні від доріг, ні від сусідів.
«Є ще «Інструкція з попередження і ліквідації хвороб і отруєнь бджіл», — каже перший заступник начальника управління Степан Белей. — Стосується вона більше товарних ферм, і там є відстані, для прикладу, від шосе — 500 метрів. Але відстані від людських будинків немає. Написано лишень, що при розміщенні пасіки на подвір’ї чи присадибній ділянці має бути огорожа — не менше 2,5 м. Наскільки я цікавився, нині закон доробляється, є проект, де вже вказано відстань від сусідів. Але то ще в ході опрацювання».
Якщо того паркану немає, куди скаржитися? Кажуть, в органи місцевого самоврядування. У нашому ж випадку, за словами жінки, сільський голова у конфлікт втручатися відмовляється. Які ще варіанти існують?
Як пояснює Андрій Іванович, юрист ПП «Івано-Франківська правнича агенція», норми земельного законодавства врегульовують відносини добросусідства. Зокрема, там говориться, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання землі, при яких сусідам завдається найменше незручностей.
Згідно з законом «Про бджільництво», на кожну пасіку має бути виданий ветеринарно-санітарний паспорт. Тому варто поцікавитись, чи має пасічник цей документ.
Якщо з паперами все в порядку, тоді слід звертатися до суду, каже юрист. Адже, згідно зі ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Ст. 282 Цивільного кодексу каже, що людина має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров’ю. Аналогічна за змістом норма є і в Земельному кодексі. Там зазначено, що власники та землекористувачі можуть вимагати припинення діяльності на сусідній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин, повітря та інше. Тож одним зі способів захистити себе у цьому випадку може бути якраз позов до суду, підсумовує Андрій Іванович.
І хоча судитися з сусідами — справа не дуже приємна, але може бути цілком дієвою. Або ж можна для початку трохи налякати його всіма тими статтями і правами, які він порушує. Може, хоч паркан поставить.
Comments are closed.