У прикарпатському райцентрі вже шість років діє перший та єдиний в Україні ансамбль йодлистів — «Galicia». Виявляється, манера цього гортанного співу притаманна не лише мешканцям Альп. Незле «йодляють» і гуцули.
Вони прийшли з Баварії
На автобусній зупинці в Коломиї «Репортер» зустрічає Зіновій Шмідль — сивовусий невисокий чоловік. Саме він і є ініціатором створення ансамблю йодлю, а ще — головою німецької общини в місті.
Німці живуть у Коломиї з початку ХІХ століття. Коли Галичина відійшла до Австро-Угорщини, імператриця Марії-Терезія відрядила на східний кордон імперії німців-переселенців. Вони заселялися, обробляли землі й до середини ХІХ століття у Коломиї вже утворилося шість німецьких поселень.
«Наші предки прийшли з Баварії, — розповідає Зіновій Шмідль. — У 1811 році вони заснували у Коломиї поселення «Maria helfen», тобто «Маріє, допоможи», яке проіснувало до 1944 року. Побудували костел Марії Благодатної помічниці вірним, який влада зруйнувала у 1946 році. Але наша община відновила його у вигляді невеличкої каплиці. Тут раз на місяць проводять Богослужіння українською та німецькою».
За «совітів» община занепала. Багатьох репресували, хтось виїхав, інші просто боялися говорити німецькою. Відновилася вона лише з незалежностю. Нині товариство налічує близько 80 людей. Більшість із них живуть на тому ж місці, що й їхні предки, але зараз той район Коломиї вже не називають німецьким поселенням, просто — вулиця Довбуша.
До речі, у Нижній Саксонії, у місті Ганновер діє община галицьких німців — тих самих, що виїхали з Коломиї у часи війни. «З деякими ми підтримуємо тісні контакти, — говорить Зіновій Шмідль. — Вони приїздять до нас, шукають свої корені, а ми — до них. Таким чином обмінюємося традиціями».
Усе починається з заспіву
Саме після таких подорожей, а особливо після різних фольклорних фестивалів у Альпах, у пана Зіновія виникла ідея створити щось традиційне німецьке у Коломиї. Міська влада виділила приміщення на створення німецького культурного центру. Знайшлися однодумці. У 2006 році народився ансамбль йодлистів «Galicia».
«Навчитися співати йодлем досить непросто, — каже пан Шмідль. — Якщо в альпійців це у крові й вони змалечку ним володіють, то ми вчилися самі. Може, ще й не дуже чисто співаємо, але щось таки виходить».
Нині «Galicia» має вісім учасників. Співають тут і чоловіки, і жінки. Щотижня вони збираються на репетиції. Ноти їм надсилають друзі з-за кордону.
«Як правило, все починається із заспіву, — говорить Зіновій Шмідль, — а потім мелодія переходить у такий мелодійний приспів — власне, йодль. Пісні дуже плавні, меланхолійні й тривають доволі довго. Тому під час виступу ми слідкуємо за реакцією глядачів — якщо їм стає нудно, то скорочуємо на один-два стовпчики».
А виглядає спів ансамблю «Galicia» так: троє солістів розтягують голосні звуки в різних тональностях — у низькій та високій. Подібно на відлуння у горах. Інші задають фон, тримають один звук. Складається враження, що цю меланхолійну, довгу пісню йодлисти тягнуть на одному подиху.
Цікаво, що при виконанні йодлю співаки — і чоловіки. і жінки — тримають руки у кишенях, і не інакше.
Горяни єднаються в музиці
Між карпатськими та альпійськими горянами є багато спільного, каже Зіновій Шмідль. «Наприклад, у мешканців швейцарського кантона Аппенцелль (ця країна має федеральний устрій, а кантон — це як маленька держава в державі) — дуже схоже на наше вбрання, культура, музика, — розповідає пан Зіновій. — Вони виконують такі ж мелодії на цимбалах, як і гуцули. Коли нас запрошують на альпійські фестивалі, то ми обов’язково веземо гуцульські строї та трембіти. Людям дуже подобається. Багато німців переконані, що Галичина — це і є Європа, вона давно там, і повинна в ній залишатися».
Крім гуцульського одягу, «Galicia» має і баварське, і швейцарське вбрання. «Баварські костюми — це такі короткі штанці, їх називають «ледерхозе», зроблені з телячої шкіри, — розповідає Шмідль. — Нижче одягають гетри. Такий одяг дуже зручний для піднімання вгору. Швейцарські строї — короткі жилетки у червоно-чорних кольорах, колористика кантону Берн».
Подібні й музичні інструменти. Якщо наші гуцули мають трембіту, то альпійці — горн, теж довгу, але в кінці загнену догори трубу. Горн, правда, коли грають, то від землі не відривають. А от призначення інструментів — таке саме.
«На горнах грали, коли хтось помирав, чи коли робили проводи на полонину, — пояснює пан Зіновій. — Ці горни, як сміються самі альпійці, колись служили за мобільний телефон — передавали інформацію з однієї гори на другу, як і наші трембіти. Ми були на таких зустрічах, куди приїздили понад 100 горнистів. Вони вистроюються у три голоси, ними керує диригент, і як ударять разом, то це просто неймовірно. Ми теж маємо два горни».
Аби познайомити коломиян з культурою горян різних країн, два роки тому в Коломиї проводили міжнародний фестиваль «Гірські горни». Тут були музиканти з Німеччини, Австрії, Швейцарії та Румунії. Коломийська німецька община планує зробити такий фестиваль і влітку цього року.
…Поїхала, подивилася, послухала. І тепер здається мені, що якби гори вміли співати, то звучали б саме так — йодлем.
