Зведення гробниць – традиція, яка повільно, але впевнено відходить у минуле. А колись переважав саме такий вид поховань. Сімейний склеп – окрім того, що був останнім притулком для кількох членів сім’ї, являвся і своєрідним архітектурним витвором. Отже, скільки їх залишилося в Івано-Франківську та чи можливо сьогодні побудувати родинну усипальницю?
Порожні камені
Найбільш вагомим для історії нашого краю і разом з тим найстаршим відомим сімейним похованням є усипальниця магнатів Потоцьких. Знаходиться вона у Художньому музеї, що на вулиці Шептицького. Працівники музею кажуть, що цікавим відвідувачам музею часто кортить подивитися, що ж заховано під червоним килимом, який закриває вхід до крипти. Навіть у книзі відгуків запис на першій сторінці такий: «Мрію побувати у крипті Потоцьких».
Але цікавих до крипти не пускають. Тільки із записів біля входу вони можуть дізнатися, хто тут був похований. Великий гетьман коронний Андрій Потоцький (помер 1691 р.), його дружина Анна з Рисінських, їхні сини: Станіслав, полковник коронного війська, який загинув у битві під Віднем (1683 р.), та Йосип (1751 р.), дружина Йосипа Вікторія з Лещинських (1732 р.) та їхній онук – теж Йосип.
Директор Художнього музею Михайло Дейнега погодився відчинити для «Репортера» двері крипти, а науковий співробітник Мирослав Аронець – провести екскурсію. «Костел будувався за тим же принципом, що і всі костели Європи – якщо магнат будує собор, то собор стає його усипальницею. Крипта Потоцьких знаходиться під центральним вівтарем», – розказує пан Мирослав.
Але якщо хтось сподівається побачити тут саркофаги засновників Станиславова, то його чекає гірке розчарування. Кілька маленьких порожніх, очевидно, дитячих саркофагів, один більший, але так само пустий, у куті – частини від саркофагів. Ото і все, що лишилось.
«У шістдесяті роки радянська влада почала нищити костел – із крипти все повиносили і знищили. Потім тут зробили склад, – розповідає Аронець. – Коли ми робили реставрацію у 1996 році, то трохи повичищали тут, хотіли зробити маленьку експозицію. Підлога у крипті була зовсім інша, вкрита цеглою, її зняли і покрили по‑сучасному плитками. А потім сюди почала поступати вода. І ми відмовилися від побудови експозиції».
Від хрестів до зірок
Сімейними склепами, які несуть на собі історичну та мистецьку цінність, міг би похвалитися центральний цвинтар Івано-Франківська. Так званий Станиславівський некрополь був одним із найдавніших в Україні. Міг би… Та саме склепи стали основним приводом для «перекваліфікації» кладовища на сквер – їх у другій половині минулого століття почали розбивати невідомі вандали, руйнуючи домовини і викидаючи кістки. Є версія, що радянській владі це було тільки на руку, бо їй «заважали» поховання Січових стрільців.…
Якими були знищені сімейні гробниці, тепер можна бачити тільки на старих архівних знімках. Для прикладу, у книзі «Івано-Франківський некрополь» вміщено фотографії склепу Гробельних – Осипа, лікаря і громадського діяча, та його дружини з роду Полютників. Фотокартки гробниці Миколи Сабата – педагога, багаторічного директора української гімназії. Склепи Білінських, Гандяків, Голиків.
Та кілька гробниць таки вдалося зберегти. Проте, сімейними з них є одиниці. Тут можна назвати гробницю Мелітона Бучинського, фольклориста і громадського діяча, приятеля Франка, Драгоманова, Павлика. Чи поховані у ній інші члени родини – невідомо, таблиці в нішах на чоловому фасаді відсутні, тільки напис на фризі вказує, що це сімейна гробниця Бучинських. Збереглася на цьому цвинтарі і гробниця Крушельницьких – Володимира та Марії, батьків письменника, педагога та діяча культури Антона Крушельницького.
Більше сімейних склепів можна побачити на вже закритому Київському кладовищі. По праву сторону центральна алея майже повністю забудованими ними. Більшість перших поховань у гробницях на Київському датована кінцем ХІХ – серединою ХХ століття. Є тут і старі ще польські склепи, із зображенням голови Христа, католицькими хрестами, візерунками – там імена жінок ще вказували з дівочим прізвищем. Є і гробниці з радянських часів – із п’ятикутними зірками та простими контурами. Та відомих поховань там, насправді, не багато.
Можна відмітити хіба гробницю сім`ї Михайлівих: Іван Михайлів був директором школи у Товмачику, отець Петро – парохом Угринова і Княгинина, отець Сильвестр – парохом Товмачика. Або гробницю родини Сміхів – Михайло Сміх був окружним суддею. Та навіть склепи нікому не відомих сімей нагадують про те відчуття міцності і єдності родини, які чомусь здаються втраченими у наш час.
Актуальне питання
Сьогодні тих, хто хоче побудувати сімейний склеп, небагато. Але ж є і такі. Єдиний цвинтар, де це можливо зробити – Чукалівський. «Нині там є близько 30 гробниць, – каже Михайло Савчук, директор КП «Спецкомібнат». – Щоправда, більшість із них побудована ще у 80‑х роках. Але є й зовсім нові – лише торік було зведено три гробниці. На закритих кладовищах, Київському та Княгининському, будувати не можна. Хоча кілька років тому, на Княгининському таки звели гробницю, але для того знадобилося мало не рішення сесії міської ради. Зараз на цих цвинтарях можливі тільки підпоховання у вже зведені склепи».
До речі, питання склепів виносилося на розгляд минулого виконкому – Савчук вболівав за те, щоб дозволи на будівництво склепів надавав саме «Спецкомбінат». «Це для того, щоб люди не бігали по виконкомах, – пояснює він, – бо вони пишуть заяви на міського голову, а він пише мені розібратися».
Савчук пропонує такий варіант – заяву пишуть йому, і саме він дає дозвіл і вказує місце. «Бо зараз фактично кожна людина може побудувати на своєму місці, але уявіть як то буде – там стоять пам’ятники, а між ними – гробниця». Тож хочуть відвести на склепи окремий сектор – той, що біля крайньої дороги.
Склепи будує сам «Спецкомбінат». Кажуть, що для цього в них є розроблені проекти. Якщо люди хочуть, то чому б і ні? Та разом з тим, Савчук запевняє: виконувати роботу може і приватна фірма – головне, аби був дозвіл, будували, де вкажуть, і не виходили за визначені межі. Та зараз це питання міськвиконком відправив на доопрацювання – Савчукові закинули зазіхання на монополію та недостатнє обґрунтування проекту.
Comments are closed.