Нещодавно франківчанка Зоряна Мартинюк повернулась із фантастичної мандрівки. Тисячі кілометрів, 31 день у дорозі, мінімум грошей і максимум позитивних вражень.
 Прикарпатські мандрівники на найпівнічнішій точці Європи |
Легкі збори
Дівчина дістає з вишиваної сумочки невеличкий блокнотик. Там дрібнесенько описано кожен день подорожі. А почалося все 8 серпня.
«Я люблю подорожувати, – розповідає Зоряна. – Об’їздила всю Україну, була в Польщі, Індії, Непалі. І давно збиралася знову десь поїхати. А тут зателефонував один із моїх знайомих, Андрій, і запропонував поїхати до Норвегії. Я погодилась у середу, а в понеділок ми вже рушили. Батьки мені нічого не казали, бо звикли».
Віза «мультишенген» у Зоряни вже була відкрита. Також у подібній подорожі дуже допомагає реєстрація у спеціальній мережі «кауч серфінг» – вона дає можливість знайти безкоштовний притулок у будь-якій країні. Не так давно там зареєструвався і Андрій. Мандрівниця в дорогу взяла трохи більше 100 євро, консерви та крупи, мінімум речей, і – вперед.
Польщу проїхали – майже не помітили. Бо там, як удома. Їхали тим, що зупиниться першим. Забігаючи наперед, скажемо, що жодної неприємної людини Зоряна з Андрієм у Європі не зустріли. Зазвичай на дорозі довго не чекали. Водії радо підвозили, годували, запрошували на нічліг, у клуб, на пиво.
Далі – Німеччина. «Зупинився невеличкий трейлер, – згадує мандрівниця. – У салоні – подружжя, десь за 60 років. Розговорилися. Підвезли нас навіть далі, ніж їм було треба. У Берліні хотіли пригостити національною німецькою кухнею, але знайшли тільки італійський ресторан. Але місцевого пива ми таки випили. Щодо відмінностей європейської кухні, то ми нічого особливого не побачили. В усіх країнах запитували щось супернаціональне, то майже всі казали – картопля».
У Берліні вони два дні прожили у знайомої по «кауч-серфінгу». Гуляли містом, дивилися на вуличних митців, заходили до сувенірних крамничок з різними цікавинками. Зоряна про німецьку столицю каже – супер…
Машину на Гамбург вони спіймали аж через шість годин після того, як підійшли до спеціальної кишені на автобані. Це був найдовший «стоп» за всю подорож. До речі, у тій кишені утворилася ціла черга автостоперів. Кожен новий підходив, сідав трохи далі й чемно чекав.
Кольоровий світ
За Гамбургом – Данія. Туди можна дістатися лише поромом. При чому, якщо перепливати з машиною, то водій платить тільки за авто, незважаючи на те, скільки там пасажирів. Тож наші мандрівники «додалися» до одного німецького водія-дідуся та зекономили на квитках – по 6 євро.
«Взагалі, поїздка обійшлася нам по 110 євро на кожного, по 40 євро нам подарував один із водіїв, – рахує Зоряна. – Їжу мали свою: рис, гречані пластівці, консерви. Лише у Фінляндії щось докуповували. Хліб у Європі дуже дорогий – 4-5 євро. Андрій ще й курить, цигарки дуже дорогі – до 8 євро за пачку. Звичайна кава з автомата на заправці – 4 євро».
Цікаво, що за той самий місяць можна витратити більше грошей, просто сидячи вдома, у Франківську, а Зоряна з Андрієм примудрилися проїхати всю Європу…
На 13-й день вони дісталися Швеції. «Один водій не тільки підвіз нас, а й запросив переночувати у себе, – розказує далі Зоряна. – Дуже цікава сім’я. Вони раніше також подорожували автостопом. У них навіть є карта світу, де кожна країна відмічена кольоровими булавками: сині – чоловікові, зелені – дружини, ще якогось кольору, де їздили вже діти. В Україні вони не були, найближче до нас заїздили лише в Білорусію. А найдальше подорожували до Танзанії – жінка того шведа була тоді на дев’ятому місяці вагітності».
З України привезли сонце
І нарешті Норвегія, Осло. У столиці дуже багато вихідців із країн Балтії – вони їдуть сюди на заробітки.
«Найбільше вразили серпантинні дороги та місцеві, які носяться ними, як скажені, – азартно жестикулюючи розповідає Зоряна. – Багато тунелів, які прорубані крізь гори. Розповідали, що на зиму деякі дороги закривають. Також бачили вздовж траси височезні палиці. Їх ставлять для того, аби було видно, де дорога, щоб прочистити її від снігу».
Наші мандрівники пробули у Норвегії 12 днів. Кажуть, що дуже пощастило з погодою, для місцевих країв такий теплий вересень є незвичним.
«Ми всім казали, що сонечко з України привезли, – сміється Зоряна. – Там я вперше побачила полярне сяйво. Переважно воно взимку, але нам «показалося» у вересні. Це фантастично. Таке, ніби лазерне, шоу на небі – хвильки різного кольору. Дуже швидко зникає і з’являється в різних місцях. Десь із годину спостерігали. Природа там чудова. З кожним кілометром змінюється просто на очах. То щось типу наших Карпат, а далі – величезні лисі гори, багато водоспадів. По дорозі зустрічали цілі стала оленів».
«Крайньою» точкою мандрівників був мис Норд Кап – найпівнічніша точка Європи. Раніше туди возили поромами, а зараз зробили під водою тунель – понад 20 км. В’їзд до тунелю коштує 47 крон з кожної машини. Пейзажі на мисі – казкові.
Далі Фінляндія. Суцільний ліс – село, три хати – знову ліс. «Нам зупинилося цікаве подружжя, завезли у гості до містечка Санта Клауса, накупили нам різних подарунків і солодощів, – з посмішкою пригадує Зоряна. – До речі, чи не в кожному населеному пункті Фінляндії всі вважають, що Санта живе саме у них».
Із Гельсінкі до Таллінна мандрівників підвезла жінка – теж колишній автостопер, а звідти вони їхали вже з українськими далекобійниками. «Взагалі, далекобійники – народ дуже досвідчений, розумний, та цього разу попався якийсь дивний водій, – каже дівчина. – Ми всю дорогу сперечалися. Дивно, але людина, яка постійно їздить Європою, бачить, як там живуть люди, все одно залишається якоюсь заангажованою. Про наші подорожі казав, що це неправильно. А сам – у бруднющих, засмальцьованих штанах. Каже, що зараз на кордоні переодягнеться. Питаю, для кого? А він – для людей. Але ж найперше треба робити це для себе».
Кордон з Білоруссю перейшли пішки, а потім знову з далекобійниками (цього разу – греками) дісталися до Києва. Звідти на потяг і до Франківська. Все. Вдома.
«На вокзалі у Києві відразу стало якось не по собі, – пригадує Зоряна. – Сморід, бомжі, клітчасті сумки. Чому такого нема в Європі? Є бомжі, але вони якісь нормальні. Є запахи, але таких нема. А це ж столичний вокзал! Але в будь-якому разі треба все сприймати на позитиві та з посмішкою. Люди це відчувають і завжди віддадуть тим же».
Через місяць Зоряна збирається до Молдавії, а взимку – знову в Індію. Щасливої дороги!
Фото Андрія Гольчі
