Протягом шести днів американські волонтери випробовували себе у наших горах. Організував похід Джим Еліжер, волонтер Корпусу Миру США, який раніше працював єгерем на Алясці, а нині мешкає в Долині. До нього приїхали ще дев’ять американських волонтерів, зокрема, п’ятеро дівчат. Крім знайомства з Карпатами, мета походу – чистка вже маркованих маршрутів. Ходив з іноземцями і «Репортер».
 |
Гори зустріли нас не дуже гостинно – дощило, вітер продував до кісток. «У команді є дві дівчини, які в гори ще не ходили. Як вони пройдуть шлях – не знаю. А може і хтось із хлопців виявиться слабкішим», – міркував Джим ще на початку маршруту. Втім, проблем не виникло. Карпатські стежки американців не здивували, кажуть, що в них теж можна зустріти щось схоже.
«Українські Карпати схожі до гір на Алясці. Хіба Аппалачі інші, вони скелясті, – розповідає Джим Еліжер. – Втім, в Америці все дещо інше, туристичні маршрути облаштовані краще. Жодної аматорської роботи, все на професійному рівні, про все дбає уряд».
За словами волонтера, він співпрацює з регіональною фундацією «Карпатські стежки». Саме вони займалися маркуванням маршруту, котрим ми йдемо. Марковані маршрути слід відновлювати 2-3 рази на рік. Керівник групи відкриває мапу та зазначає курс: «Спершу – Яйко Ілемське, далі – Сиваня Лолинська, Молода. Хоча, все залежить від погоди та витривалості наших волонтерів».
Основним та найціннішим вантажем були бензопили. Величезні, повалені на стежки дерева волонтери розпилювали, зарості прочищали. Також, звісно, збирали сміття.
Розпорядок дня суворий, невибагливий. Підйом о сьомій ранку, на сніданок каша. Потім – збір наметів, наплічників, і за роботу. Когось одного лишали доглядати за рюкзаками, а решта чистили стежки. Через годину всі поверталися, перебазовувалися та працювали далі.
«За три роки до карпатських походів пристосувався повністю, лише в одному є проблемка – їжа, – каже Джим. —. У нас для довгих мандрівок продають спеціальні харчі, вакуумні, герметично запаковані. Такі пакунки легкі та непримхливі – додав до бляшанки з сумішшю гарячої води і маєш калорійну підтримку на день. А у вас треба нести на гору важкі консерви, банки, склянки…». Натомість, на харчі група сил не пошкодувала, запаслися від душі: овочі, крупи, хліб, сало. На спиртне – табу.
«У минулих мандрівках на високогір’ї ми їли борщ, зараз готуватимемо банош, – продовжує Джим. – Один волонтер навчився його готувати, тепер пригощатиме всіх. А ще – буде шашлик».
До грибів та ягід волонтери ставляться радше як до екзотики, ніж як до ймовірного перекусу. Які з них їстівні, не знають, а випробовувати долю не хочуть…
Звісно, дорогою порівнювали нюанси туризму в України та США. Так, на 435 км одного туристичного шляху в Америці є 54 притулки. Поруч із кожним – туалети. «Під дерево» там не ходять. Посуд миють лише у спеціально облаштованих місцях: в землі оббита дошками виїмка, поверх решітка. У потічку чи річці ложки чи тарілки не ополіскують. Адже «штучні харчі рибкам заборонено, та й дух води за таку неповагу може образитись». Сміття завжди забирають з собою.
Джим Еліжер пояснив: у американців – особливе ставлення до природи, цьому вчать змалечку. У школах агітують за здоровий спосіб життя, пропагують захист тварин, рослин, довкілля. Волонтерському рухові вже понад 50 років. Американці з цим ростуть, вони з дитинства готові до волонтерства.
…Обабіч стежини – гора пластикових та скляних пляшок. Поруч в кущах – кульки, бляшанки. Збираємо це все в пакети, сортуємо. Зустріли місцевих ягідників із Лолина, ті здивувалися: «Нащо збираєте – завтра знову те саме буде».
Може буде, а може й ні. В будь-якому разі сміття знесли до найближчого баку – в Мислівку.
Помандрували цікавенько і з користю. Але на совісті щось не теє, ніби соромно. За нас. Пластику в горах – хоч греблю гати. Гриби вже через пакети проростають. Сама бачила.
