Колишній редактор сайту «Репортер» Юрій Гільшанський нині працює в США за студентською програмою Work and Travel. Нещодавно він відправився, як каже сам, в першу «велику мандрівку» в Америці – на Ніагарський водоспад. Юрій поділився своїми враженнями та світлинами. Далі він розповідає сам.
“Інформацією з Вікіпедії про ширину, довжину грузити не буду. Але про те, що вразило найбільше, напишу: більш ніж 3160 тон води спадає кожну секунду з трьох водоспадів, що є на річці Ніагара.
Вхід на територію, звісно, платний. Спершу думав, що там лише водоспад і якийсь мінімальний оглядовий майданчик. Та виявилося, що є печера, музей, акваріум, кінотеатр, старий форт. Крім того, можна покататися Ніагарою на кораблі. Всі ці задоволення коштують 45.
Тобі на руку чіпляють червоний браслет – і вперед, досліджуй, надихайся, набирайся вражень. Між цими локаціями їздять тролейбуси (вони безкоштовні лише для тих, у кого червоний браслет; хто не має – 2$ дитячий і 3$ дорослий квитки).
Спочатку ми пішли кататися на кораблі. Тим, хто сідає на території США, дають сині дощовики, на території Канади – червоні. Так роблять, аби розрізняти й випадково не заїхати на територію іншої країни.
Сіли, рушили, через три хвилини сильний вітер і купа води зробили більше сотні людей мокрими від голови до пальців на ногах. Вражень купу, кайф нереальний, телефон у руках ледве тримається, фото не робляться нормально через краплі на камері й екрані. Залишалося лише клацати з надією «може щось і вийде».
Так ось, піти спершу на корабель було помилкою, бо намочили весь одяг, а головне – взуття (кросівки). Після корабля поїхали до Cave of the Winds – печера, одним словом. Там безкоштовно давали легкі сандалі, які висихали за лічені секунди. Тобто якби спочатку були в печері, а вже потім на кораблику, то наше взуття було б сухе й чисте. Але то таке, на фоні всіх цих вражень – дрібниця.
За день я промок тричі й стільки ж разів встиг висохнути. Там нереально сильний вітер, хмари змінюються сонцем швидше, ніж у Львові.
Ще вразили веселки на воді, які з’являлися й зникали за 8-9 секунд і ти ледве встигав їх сфотографувати. Крім того, на Ніагарі дуже й дуже багато різних видів чайок. І всі вони, на диво, слухняні.
Якщо, наприклад, в Одесі бодай на 7 метрів підійдеш до чайки, не маючи в руках хлібу, вона полетить. А на Ніагарі ти йдеш до них із порожніми руками, а вони мало того, що не відлітають, так ще й непогано позують для фото”.
Comments are closed.