Не всі вони мають музичну освіту, але всі вони творять якісно та щиро. Різні за віком та історіями вони збираються у студіях чи гаражах, аби разом писати щось нове і розповісти через музику про власні емоції чи думки. Вони часто джемлять – імпровізують у музиці, відчуваючи один ритм.
Не всі знають, що Івано-Франківськ – дуже музичне місто. Новий спецпроект рубрики «Вподобано» доведе, що ви чули далеко не всіх. Тут будуть відомі і не дуже гурти та сольні проекти.
Франківський рок-гурт «Мольфа» не так давно став на шлях, який їх впевнено веде до успіху. Вони знають напевне, що головне – це ніколи не опускати руки і мати чітку мету. Головне для групи – постійно творити і насолоджуватись тим, що робиш, постійно шукати і не боятись експериментів. Але залишатися собою.
Автор фото: Денис Тутіков
Олексій Ярош – вокал
Володимир Ластовецький – гітара
Тарас Дубковецький – бас-гітара
Андрій Швидченко – гітара
Євген Пона – ударні
Голос, який впізнають з перших нот.
У 2012 році екс-фронтмен гурту «Карна» Олексій Ярош та eкс-гітарист гурту «Так треба» Володимир Ластовецький (Ластік) створили новий проект – «Мольфа». Олексій в той час повернувся до Івано-Франківська з новими ідеями та прагненням створити щось нове та цікаве. Він знав, що саме в цьому місті знайде тих, хто зможе втілити його задуми та допомогти змінитися самому після столиці.
Володимир згадує: «Ми довго думали над стилем, в якому писали пісні. Але склалося так, що Мольфа – це пошук, мікс різних стилів рок-музики. Важко це назвати також класичним альтернативним роком. Мольфа для кожного слухача – це щось своє, особливе, зачароване. Вокал Олексія є настільки індивідуальним і неповторним, що його важко підробити чи повторити, цей голос впізнають з перших нот».
З підбором музикантів для групи проблем не було. До хлопців одразу приєднався колишній учасник гурту «Так Треба», драмер Євген та басист гурту «Рура» Тарас. А минулого року гурт вирішив розширити гітарне звучання та запросив гітариста Андрія, для якого «Мольфа» – це перший музичний проект.
Музика – це особливий вид наркотику.
Учасники «Мольфи» кажуть: «Відчуття на сцені перед тисячною аудиторією прихильників ні з чим не можливо порівняти. Це чистий адреналін, який тримає тебе ще декілька годин після виступу. І це залежність. Особливо яскраво це відчутно на масштабних фестивалях. Для кожного з нас музика є невід’ємною частиною життя. Звісно, що ми мріємо про стадіони людей. Але є і зовсім інший кайф від виступів в клубах. Така собі камерність і домашність, якийсь спокій і впевненість. Тут ти бачиш обличчя людей, які співають разом з тобою. Для нас важливо бути потрібними нашим прихильникам».
Зіркова хвороба.
«Чи була зіркова хвороба? Так, звісно, була. Але в кожного музиканта свій ступінь захворюваності та свій метод лікування, – каже Олексій Ярош. – Не можливо бодай на мить не захворіти. Але важливо контролювати цю хворобу. В нас вона проявляється в постійному бажанні бути на сцені, і чим далі – тим на більшій. Хочеться уваги. Але не йдеться про крики фанаток, набагато приємнішим є спілкування з глядачами після виступів. Потискання рук з хлопцями, обнімашки з дівчатами. І їх розуміння, що ти така сама жива людина, хоч до цього розривав зі сцени і себе і їх.
Чудово розуміємо, що кожен гурт має моменти злетів і падінь. Але тут головне бути до цього готовим, щоб потім після падіння були сили встати і піти далі. А основне, щоб поруч в такий момент були друзі «мольфари».
Без історично-пророчих закликів.
Тексти усіх пісень пише Олексій. «У наших піснях кожен побачить щось своє – там нема однієї прямої лінії, завжди декілька сюжетів чи розумінь слів. Хто як їх розуміє – іноді і для мене залишається загадкою. У деякій мірі наші тексти – це протест, усі рок-н-рольщики протестують, нагадують про якісь важливі для людей речі. А якщо тебе чують чи погоджуються – значить ти все робиш вірно.
Пишу про дійсність – це і є головний посил. Часом протестую, бо не хочу бути «пішаком» у сірості. Хочу нагадати, що найбільше багатство людини – її душа. А більшість, чомусь, закопує це, ховає свій внутрішній світ. Хочу відкрити у людях їхню справжність.
Надихає осінь. У ній хочеться творити, а емоція у творчості – це основне. Коли я співаю свої пісні, я відкриваю свою сутність. А ті, хто слухають – пропускають мою емоцію крізь себе і отримують вже власну.
Останніми роками емоції в людей в нашій країні не дуже позитивні. Напевне, саме тому тему війни оминаємо. Ми за півроку до подій на Майдані написали пісню «Закликаю». Там такі слова: «…закликаю зі мною війною іти…». Коли писали, навіть не думали, що наша країна побачить війну у всій її агресії. Кров людей – це не стимул для творчості. І ми вважаємо, що на цій темі здобувати популярність – гріх.
Пісня «Розбуди мене» є історичною. Я тоді читав історію повстанців і зачепила оповідь про батька, в якого син помер на полі бою. Хотів заспівати про це, щоб нагадати історичні події. От і нагадав… Більше такого не пишемо – досить вже».
Оберіг.
«Мольфа – оберіг, який приносить щастя та захищає людей. Мольфа – як чиста енергія землі, води, вітру та сонця, яка закута в предметі. Цим предметом може бути будь-що. Вона може бути постійно поруч, а ніхто і не здогадається про її силу. А може бути в різних предметах, які потрібно з’єднати. Або в людях, які разом можуть утворити ту енергію музики, яка здатна дати силу. Мольфа родом з гір, саме тому наші пісні насичені етнографічними мотивами», – розповідає Володимир.
«Зараз готуємо до запису альбом, невдовзі плануємо тур по Україні. Ми пишемо пісні, які не прив’язані до одного стилю. Ми постійно експериментуємо, шукаємо щось нове. В рамки одного стилю чи хештегу себе не заганяємо. Ми свідомо обрали цей шлях – шлях рок-музики, і сходити з нього не збираємось. Комусь подобаємось, комусь ні, завжди відкриті до конструктивної критики чи схвальних коментарів. Звісно, коли хвалять, приємніше. Не загадуємо наперед, що буде за рік чи п’ять. Ми впевнені, що наша музика буде завжди, адже вона наша Мольфа, наш оберіг, в який ми віримо», – кажуть музиканти.
Comments are closed.