День нашого міста

Цими вихідними місто Франкове відшуміло свої 349. Як і годиться, був святковий торт, гостювали закордонні делегації. Багато говорилося про те, що наступний рік – ювілейний. Ще більше, що треба серйозно готуватися вже відтепер і зробити щось унікальне та оригінальне. Що ж, поживемо – побачимо… А цьогоріч, незважаючи на заплановані аж 66 заходів, було якось спокійно і… сумно. Принаймні, якщо порівнювати з минулими роками. Втім, про все потроху.

Отже, на площі Шептицького – цікавий майстер-клас від ковалів, на іншій – попурі від муніципального естрадно-симфонічного оркестру. Трохи далі – парад духовиків, якого місто ще не бачило…

Не обійшлося без родзинки і на стометрівці. Там вперше провели фест «Весільні візерунки». По намальованому на бруківці рушникові крокували молоді подружжя. З кованого дерева вони знімали вітальні побажання, а з рук мера приймали грамоти на честь весільної церемонії у День міста. Далі були цікаві молодіжні забави під мелодії муніципального оркестру народної музики «Рапсодія». І дарма пані погода добряче налякала організаторів.

Після відкриття одного з найбільших ковальських фестивалів у Східній Європі – франківського «Свята ковалів-2011», а разом з тим і композиції «Круговерть ковальських міст» (витвору з минулорічного фестивалю) – було оголошено про те, що за три дні ковалі мають створити нову композицію – ювілейну арку на честь 350-річчя Івано-Франківська. Кожна делегація, а їх із різних куточків світу було аж 19, намагалася виокремитись оригінальністю, створюючи свій кований вузлик. Після потрапляння у справжнє царство вогню, гарячого заліза та холодної зброї вибиратися звідти було нелегко. Ще кортіло підслухати бесіду про традиційне ковальство і новітні віяння між незмінним головним ковалем фесту Сергієм Полуботьком та цікавими іноземцями, послухати, як міксує архітектуру та ковальство росіянин Петро Виноградов.

Але часу – обмаль. Тому ноги в руки – і гайда на міське озеро. Тут – фестиваль Христового міста «Вгору серця», що цьогоріч відбувся вчетверте. На вечірньому концерті зібралося не мало-не багато – десь зо дві тисячі франківців.

«Тут душевно, тепло, щиро і по-справжньому святково», – так відгукувались гості. І молодь, і навіть люди поважного віку пританцьовували та веселилися вкупі. Підспівували разом з Романом Калином та молоддю «Воплоченого слова», із «Перкалабськими придатками» та «Пропалою грамотою». Слідом за ведучими хором вигукували «Ми – християни», спільно молилися за гріхи міста.

«Молимося за тих, хто проклинає та богохулить. За еліту сучасної української літератури – вихідців із Франківська, які пропихають пусті слова у позитив культури, прикриваючись стилем. За тих, хто не шанує своє здоров’я, – курить, вживає алкоголь, наркотики. За тих, хто зробив аборт або радив, примушував його робити, за лікарів, які замість лікувати, призначають препарати, за які отримують відкати. Молимося за тих, хто живе без шлюбу, має дошлюбні чи позашлюбні стосунки. Хто створює, поширює та цікавиться порнографією, а створюючи рекламу, використовує непристойні зображення, понижуючи тим самим гідність людини. Хто непристойно одягається та спонукає інших до гріха», – говорив отець Ігор Тузик.

Також звучала молитва за владу і чиновників. За тих, хто вкрав кошти, що мали йти на розвиток міста чи країни; хто дає або бере хабарі; не сумлінно виконує свою роботу; не виплачує або затримує зарплату; грає в азартні ігри та робить на цьому бізнес. За потребуючих…

«Можу з певністю сказати, що Франківськ – християнське місто, – зауважив по завершенні координатор атракцій «Вгору серця» художник Ярема Стецик. – Тішить, що багато добрих процесів вже відбуваються автоматично. Сподіваюсь, що наступного року карнавал християнських спільнот вже буде не спеціально організований, а мимовільний. Буде ще більше різноманітних видовищ, нових християнських пісень і виконавців. Цей проект насамперед для Бога. А для Нього треба робити все якнайкраще – як Він робить для всіх нас».

Виглядало, що навіть якби цей захід був єдиним, приуроченим до Дня міста, за вагомістю і наповненням його могло б бути достатньо…

Словом, упродовж трьох днів (6-9 травня) іванофранківці та гості міста могли вибрати для себе концерт чи атракцію до душі. Для тих, хто орієнтувався у програмі, зробити це було нескладно. От тільки за результатами наших опитувань, у яких взяли участь чимало франківців, більше чотирьох заходів ніхто й не спромігся назвати. Тож і не дивно, що більшість атракцій мали обмаль глядачів. Прикро, але що поробиш. Головне – зробити висновки. Ось думки деяких городян міста.

Андрій Савка, музикант, учасник рок-гурту «Театр ляльок»: «Виглядає, що загальної координації з планування заходів не було. Адже по часу було безліч накладок, як наприклад, концерт симфонічного оркестру у залі Прикарпатського університету, а паралельно – вечірній концерт у рамках фестивалю «Вгору серця». Було б добре, аби напередодні святкувань на вулицях, у магазинах, ще деінде нашим городянам роздавали невеличкі флаєри із переліком заходів. Я б заздалегідь розпланував свій час так, аби встигнути на найцікавіше».

Антоніна Гринь, кондитер: «Моє загальне враження від Дня міста – розгубленість. Ми з чоловіком так і не встигли нічого по-людськи побачити, усе похапцем, бо хотілося бодай краєм ока зазирнути і на одну площу, й на іншу. І на концерт московського піаніста Набіуліна втрапити, і на спортивну «Гуцулію», де наші діти брали участь».