Його іноді називають сталевим голосом країни чи навіть нашим Висоцьким, та сам про себе він каже просто – автор-виконавець. Так чи інакше, а його голос і манеру виконання не сплутаєш ні з ким. Цьогоріч Арсен Мірзоян гастрольним туром святкує п’ять років сольної кар’єри.
Тур цей так і називається «5 років». У Франківську концерт відбудеться 19 листопада в облфілармонії. Ми ж трохи наперед поговорили з Арсеном – про знакові пісні, волонтерські проекти та заздрість до франківців, пише Репортер.
– Арсене, 5 років на сцені, від якої події ведете відлік?
– З першого концерту в Запоріжжі. Проект «Голос країни», в якому я брав участь, якраз завершився, і треба було не гаяти часу. На той момент вже був записаний перший альбом «Ґудзики» і відзнятий кліп на пісню «Бувай, малий», режисером якого є Олександр Стеколенко. Лишалося лиш зібрати банду і відтворити мої пісні наживо. Що ми й зробили.
– Яким ви пригадуєте Арсена Мірзояна 5 років тому та яким бачите себе зараз?
– Мені не треба пригадувати, я хочу лишатися таким, як був на початку. Моя свобода мені дорожче, ніж правила та умовності ринку. Музика має бути чесною. Тримай фасон! Важливо пам’ятати, про що мріяв, коли все починалося. Еквіваленти успіху, в різних своїх іпостасях, не принесуть спокій і гармонію. Вірять тому, хто вірить сам.
– Цей тур – своєрідний підсумок, які пісні вибрали?
– Прихильники почують свої улюблені, знакові для нас композиції і 5-6 нових треків з четвертого альбому. Цей тур не є підсумок, це наша власна маленька перемога. Навіть на збірці, яка присвячена п’ятиріччю творчості, є перша ластівка четвертого альбому – сингл «ІА».
– А яка у вас найбільш близька, знакова пісня?
– Для мене вони всі знакові, історія кожної варта уваги. «Джеральдіну» я присвятив своїй донечці, але надихнув мене різдвяний лист Чапліна до його доньки Джеральдіни. Фактично ця пісня – стислий переказ того листа.
«ІА» – несе в собі прості цінності: увага цінніша за подарунки, хтось має тобі говорити, що ти втратив частину себе, і хтось має допомогти тобі повернути її.
Є біографічні твори – для мене все знакове.
– На афіші туру зображений ваш менший син Артем. Який підтекст цього посилу?
– Ну тут усе просто – мені так захотілося. П’ятирічний хлопчик з гітарою – ідея на поверхні. Мій малий одразу погодився позувати і ми це зробили просто на телефон, коли святкували День металурга на Хортиці.
– То коли чекати четвертий альбом?
– Колись вийде, я обіцяю. А яким він буде, почуєте власне на концерті.
– З початком війни на сході ви, як і чимало інших українських виконавців, їздили з концертами у зону АТО. А як зараз, ще їздите?
– Я постійно навідуюсь до хлопців, останній раз була «промзона», але гадаю, поки стаття піде у друк, я встигну з концертом в АТО ще раз.
– Ви долучилися до проекту «Пісні війни», заспівали у дуеті з військовим Богданом Ковальчиним «Бог біля тебе». Як зав’язалася ця співпраця?
– Я пишу пісні про події на сході, про них знають організатори проекту. Тим паче, це мої добрі знайомі, я не міг відмовити, навпаки, дякую за довіру.
– Ви часто берете участь у благодійних проектах допомоги хворим діткам… За оці п’ять років що вас найбільше вразило у цій сфері?
– Благодійність – не проста штука, важко усвідомлювати абсолютно все: і ставлення держави, і відданість волонтерів, і стійкість батьків, а ще важче дивитися в очі. І відмовити важко, і обіцяти не просто. Кожна поразка в боротьбі за життя маленьких янголят вибиває з колії, і ти знову шукаєш в собі сили. Саме сили, бо прагнення не зникає. Співпрацюю з фондом «Запорука» і навіть вигадані нашою командою проекти втілюємо в життя разом. Останній захід провели у Львові – «Кручу педалі, щоб вони жили». Вдалося придбати п’ять інфузоматів для львівської гематології.
– З таким цільним графіком, чи вистачає часу на сім’ю? У вас же з Тонею Матвієнко маленька донечка, і чи не важко доходити компромісів щодо побуту, виховання дитини двом творчим натурам?
– Ніна – це моя радість. Це саме та принцеса, заради якої хочеться бути справжнім лицарем. До виховання ще рано, а от у побуті важко, добре – допомагає няня. Інакше встигати і в побуті, і в роботі – нереально.
– На носі зима, хочеться якогось теплого побажання від Арсена Мірзояна для франківців…
– Я люблю Карпати, люблю зиму, а Франківськ – найближчій до всіх гірських курортів. То що мені побажати? Я можу лише позаздрити. Цінуйте те, що маєте, Станіславів форева!
Comments are closed.