Швидкого прориву у війні з Росією не буде. Війна переходить у позиційну фазу, яка є надзвичайно небезпечною і виснажливою для України. Про це попередив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Щоб вийти з патової ситуації, Україні потрібен технологічний прорив у тих сферах, де РФ має перевагу або де ЗСУ важкою ціною вдалося досягти паритету.
Ці думки Валерій Залужний виклав у серії публікацій в журналі The Ecomonist. 1 листопада у виданні вийшли три тексти:
- колонка Залужного з коротким викладом його бачення потреб України;
- його програмне есе на 9 сторінок під назвою Сучасна позиційна війна і як у ній перемогти;
- журнальна стаття з елементами інтерв’ю Залужного, в якій він пояснює свої погляди.
NV узагальнив головні тези з усіх цих трьох матеріалів.
Війна переходить на новий етап — позиційної війни статичних та виснажливих боїв на відміну від маневрової війни, якій притаманні рух та швидкість. Таке уповільнення бойових дій грає на користь Росії, оскільки дозволяє їй відновити свою військову міць. Це тривала війна, яка несе величезні ризики для ЗСУ та для самої української держави.
Контрнаступ мав бути швидшим. «Якщо ви подивитеся на підручники НАТО і ті розрахунки, які ми проводили [під час планування контрнаступу], чотирьох місяців мало б бути достатньо, щоб ми дісталися Криму, билися в Криму, повернулися з Криму, а потім знову зайшли і вийшли з нього», — сардонічно відзначив Залужний в інтерв’ю The Economist. Він також визнав, що на початку контрнаступу намагався змінювати командирів, змінювати склади бригад, однак і ці зміни не принесли бажаного результату. Тоді головнокомандувач ЗСУ згадав про книгу Прорив укріпленої смуги (Прорыв укрепленной полосы), яку читав ще студентом військової академії. У 1941 році цю книгу опублікував радянський генерал-майор Павло Смирнов, аналізуючи битви Першої світової війни. «І ще до того, як я дійшов до половини [книги], я зрозумів, що ми саме в такій ситуації, тому що, як і тоді [під час Першої світової], рівень нашого технологічного розвитку загнав у ступор і нас, і наших ворогів».
«Глибокого і красивого прориву» оборони ворога, швидше за все, не станеться. «Як і під час Першої світової війни, ми досягли межі технологій, що ставить нас у глухий кут», — визнав Залужний. За його словами, щоб вийти з нього, Україні потрібен величезний технологічний стрибок. «Простий факт полягає в тому, що ми бачимо все, що робить ворог, а вони бачать все, що робимо ми. Щоб вийти з глухого кута, нам потрібно щось нове, як порох, який винайшли китайці і яким ми досі вбиваємо один одного», — відзначив головнокомандувач ЗСУ. Однак, за його словами, цього разу вирішальним фактором має бути не один новий винахід, а поєднання всіх технологічних рішень, які вже існують (див. наступний пункт).
Щоб вирватися з пастки позиційної війни і повернутися до маневрової, Україні потрібні п‘ять ключових військових можливостей і технологій: це авіація і перевага в повітрі, вдосконалені засоби радіоелектронної боротьби, розширені можливості для контрбатарейної боротьби, сучасні технології для розмінування, нарощення резервів — зокрема здатність мобілізувати і навчати більше людей. Нині фактичний паритет, що склався між Україною та РФ по більшості цих напрямків, є проблемою, яка дорого обходиться ЗСУ у спробі завадити Росії досягти її військово-політичних цілей, а тим більше при звільненні територій. Зі статті Залужного випливає, що Україна розраховує на допомогу західних партнерів по нарощенню потужностей на цих п’яти напрямках.
Додатковими інструментами виходу з глухого кута є більш ефективне управління військами та максимально раціональна логістика. Зокрема першого можна досягти за рахунок ширшого використання сучасних інформаційних технології у системі управління. А логістичні потреби включають накопичення запасів ракет і боєприпасів та інших засобів, що нині робити у потрібних обсягах не вдається навіть з урахуванням допомоги Заходу. Також ЗСУ потребують ракет збільшеного радіусу дії, причому бажано власного виробництва. Тож основими шляхами поліпшення логістики Залужний називає розвиток та нарощування спроможностей української оборонної промисловості; створення і розвиток в Україні «асиметричного арсеналу озброєння та військової техніки; створення, виробництво і розгортання нової ракетної техніки».
На початку повномасштабного вторгнення ЗСУ мали 120 літаків тактичної авіації, з яких лише 40 були визнані технічно придатними до застосування, та 33 зенітних ракетних дивізіони середньої та малої дальності, з яких лише 18 мали повністю справну техніку. РФ з початку війни втратила таку кількість літаків, яка приблизно відповідає чисельності авіації однієї повітряної армії, а гелікоптерів — приблизно на 13 полків армійської авіації. Втрати російських засобів ППО вже перевищують 550 одиниць. Попри це, Росія продовжує утримувати суттєву перевагу у повітрі. До кінця 2023 року окупанти можуть збільшити чисельність авіації, створивши нові ескадрильї штурмової авіації.
У контрбатарейній боротьбі Україна досягла паритету з РФ — зокрема за рахунок точніших вогневих потужностей, хоча й в меншій кількості. Однак тривати так довго не може, наголосив Залужний. «Нам потрібно створити власні локальні поля GPS — використовуючи наземні антени, а не лише супутники — щоб покращити точність наших високоточних снарядів в умовах російського глушіння. Нам потрібно ширше використовувати безпілотники-камікадзе для ударів по російській артилерії. І нам потрібно, щоб наші партнери надіслали нам якісніше розвідувальне обладнання для артилерії, яке може виявляти російські гармати», — йдеться у статті.
Масштаби російських мінних загороджень безпрецедентні, на особливо важливих напрямках сягають глибини до 15−20 км. Для їх подолання «об’єктивно не вистачає» не лише початкових обмежених та технічно застарілих можливостей ЗСУ, але й наданої партнерами техніки для розміновування. Навіть після того, як вдається зробити проходи, ворог швидко відновлює мінні поля — зокрема за допомогою інженерних систем дистанційного мінування. Водночас ЗСУ вдається знищувати інженерну техніку росіян для розмінування українських перешкод. Тому наступальні дії обох сторін відбуваються «зі значними труднощами і великими втратами техніки і особового складу», констатує Залужний.
Мобілізація в Україні має бути розширена, як і можливості для навчання військових. Залужний вказує, що через побоювання Путіна Росія не скористалася можливостями загальної мобілізації, «однак і наші можливості з підготовки резервів на власній території також обмежені». Крім того, Росія може завдавати ударів по навчальних центрах України. «Ми намагаємося виправити ці проблеми. Ми запроваджуємо єдиний реєстр призовників, маємо розширити категорію громадян, які можуть бути призвані на навчання або мобілізацію. Також ми запроваджуємо „бойове стажування“, яке передбачає розміщення знову мобілізованих і навчених кадрів у досвідчених стройових частинах для їхньої підготовки», — наголосив Залужний.
Росія досі має перевагу у засобах РЕБ, попри значні втрати такої техніки. На Куп’янському та Бахмутському напрямках ворог фактично створив ешелоновану систему РЕБ, елементи якої постійно змінюють своє місцеположення. Показовим було створення військ РЕБ як окремого роду військ у Росії ще в 2009 році. Нині на озброєнні РФ є близько 60 типів сучасної техніки та засобів РЕБ. Ще одна перевага ворога — налагодження серійного виробництва так званих «окопних» засобів РЕБ, якими насичена тактична ланка військ РФ. Тоді як у підрозділах РЕБ Збройних сил України на початок війни близько 65% зразків цих засобів були радянського виробництва, а нових станцій перешкод налічувалось лише 25 одиниць. Утім, нині завдяки західній допомозі та розгортанню загальнонаціональної системи РЕБ Покрова вдалося «практично досягнути паритету щодо виконання завдань з РЕБ, що суттєво ускладнює можливість досягнення переваги як Збройними силами РФ, так і України».
Росія продовжує нарощувати своє озброєння, її не слід недооцінювати. «Вона зазнала великих втрат і витратила багато боєприпасів. Але вона матиме перевагу в озброєнні, техніці, ракетах і боєприпасах ще значний час. Її оборонна промисловість нарощує випуск продукції, незважаючи на безпрецедентні санкції», — наголосив Залужний.
Головнокомандувач ЗСУ навів приклади низки загроз від Росії, які є особливо небезпечними для України:
- РФ вдосконалила свою протиповітряну оборону: експериментальна версія ЗРК С-400 може сягати поза межі міста Дніпро;
- ефективність західних високоточних ракет Excalibur різко знизилася через удосконалення російських технологій радіоелектронної боротьби;
- РФ покращила контрбатарейний вогонь, зокрема завдяки небезпечним БПЛА Ланцет, які працюють разом з розвідувальними дронами, та завдяки збільшенню виробництва високоточних снарядів.
- безпрецедентні людські втрати не змусять Росію зупинити війну («Це була моя помилка. Росія втратила щонайменше 150 тисяч загиблими. У будь-якій іншій країні такі жертви зупинили б війну», — наголосив Залужний).
Зброї, наданої Заходом, недостатньо, щоб дати Україні перемогти, хоча досі її було достатньо, щоб підтримувати Україну в боротьбі проти РФ. Залужний підкреслив, що не скаржиться: «Вони нам нічого не зобов’язані давати, і ми вдячні за те, що маємо, але я просто констатую факти». Однак він нагадав, що такі системи як танки і ракетні комплекси великої дальності «були для нас найбільш актуальні минулого року, а прийшли лише цього року». Їх нестача дозволила Росії перегрупуватися та налагодити оборону після раптового прориву ЗСУ в Харківській області та звільнення частини Херсонської.
«Цю війну неможливо виграти зброєю минулого покоління та застарілими методами, — наполягає Залужний. — Вони неминуче призведуть до зволікання і, як наслідок, до поразки». Натомість сучасні технології будуть вирішальними, стверджує він.
Україна не має іншого виходу, окрім як зберегти ініціативу, продовжуючи наступ, навіть якщо він просувається лише на кілька метрів на день, передає The Economist переконання Залужного.
Крим залишається найбільшою вразливістю Путіна, переконаний Залужний, тому Росії важливо постійно нагадувати, «що це частина України і що ця війна йде там». 30 жовтня Україна вперше завдала удару по Криму американськими ракетами ATACMS.
Тривала окопна війна — головне, чого домагаються РФ і Путін і чого має уникнути Україна. «Найбільший ризик окопної війни полягає в тому, що вона може затягнутися на роки і вимотати українську державу», — зазначив Залужний. Він нагадав, що Росія — «це феодальна держава, де найдешевший ресурс — людське життя». «А для нас найдорожче, що у нас є, — це наші люди», — підкреслив головнокомандувач ЗСУ. Наразі, за словами Залужного, йому вистачає солдатів. Однак чим довше триватиме війна, тим важче її буде продовжувати. «Треба шукати це рішення, треба знайти цей порох, швидко оволодіти ним і використати для швидкої перемоги. Тому що рано чи пізно ми виявимо, що у нас просто не вистачає людей для боротьби», — підсумував Залужний.
Comments are closed.