Новий підручник географії видавництва Oxford University Press (OUP), на мапі якого Крим відображений як частина Росії, викликав протест і обурення з боку посольства України у Великій Британії, пише Олександр Баранов на ВВС Україна.
“Зверніть увагу на два російських ексклави, – пояснює підручник. – Один, поруч з Литвою, називається Калінінград. Другий – Крим, який Росія забрала в України в 2014 році”.
Українське посольство звернулося до видавництва з листом, висловивши “глибоку занепокоєність” і надію на те, що видавництво виправить помилку.
У відповідь на запитання Російської служби Бі-бі-сі, чи справді йдеться про “помилку”, видавництво повідомило, що підручник призначений для дітей 11-14 років, і пояснило, що “бере до уваги шкільний рівень учнів, цілі навчання і використовує мову, яка залучає учнів “.
Запевнивши, що вся інформація у підручниках заснована на “детальному дослідженні політичної, соціальної та економічної ситуації на момент публікації”, видавництво, тим не менш, пообіцяло виправитися.
“Ми постійно переглядаємо наші матеріали для того, щоб вони відображали мінливі обставини та відгуки різних джерел. Ми будемо змінювати формулювання, яке використовується у цій темі, а також врахуємо позицію ООН”, – запевнив представник видавництва.
Позиція ООН відома: у березні 2014 року Генеральна асамблея організації ухвалила резолюцію, в якій визнала нелегітимним референдум у Криму про відокремлення і підтвердила територіальну цілісність України в її міжнародно ухвалених межах.
На питання про те, коли внесуть зміни і чи будуть підручники з “російським Кримом” використовуватися в школах, представник видавництва так і не відповів.
Не хочуть сперечатися
“Я думаю, що OUP трохи поквапилося. Якщо є територіальна суперечка, вона повинна бути принаймні відображена на мапі. Це був би чесний підхід”, – вважає бельгійський експерт Стефан Геєнс, який стежить за тим, як різні організації зображають спірні території на своїх мапах і веде блог на цю тему на Ogle Earth.
“Щоб зрозуміти, помилка це чи політика видавництва, потрібно просто перевірити, як на їхніх мапах відображені такі території, як Голанські висоти або, наприклад, Західна Сахара – як спірна або ж як приналежна Марокко”, – пояснює експерт.
Але Oxford University Press, відоме своїм найбільшим у світі Великим Оксфордським словником англійської мови, – не єдине велике видавництво, яке опинилося в центрі подібного скандалу останнім часом.
10 жовтня українське посольство в Парижі висловило своє обурення атласом, випущеним ще одним стовпом друкарської справи – французьким видавництвом Larousse, яке знамените своєю енциклопедією “Пті Ларусс” (Le Petit Larousse, “Малий Ларусс”).
В атласі світу Larousse 2016 року Крим також позначений як частина російської території. У відповідь на критику видавництво коротко заявило, що “не хоче, щоб його втягували в цю суперечку”.
Подібне визнання картографами права Москви на анексовані території всупереч позиції власних урядів – не перший випадок, таке відбувалося і раніше.
Сила політичного та економічного тиску
Радянська окупація влітку 1940 року Литви, Латвії та Естонії не визнавалася більшістю країн Заходу, але, незважаючи на це, багато років на мапах ці держави зображали як радянські республіки.
Стефан Геєнс вважає, що основна причина була в тому, що, на відміну від Криму, який є лише частиною України, балтійські країни були поглинені повністю, і в світі в той час склалася міжнародна ситуація, в якій просто не залишилося реальних політичних сил, які бажали б і були здатні оскаржувати окупацію.
Тому картографи легко порозумілися – на мапах слід зображати фактичну ситуацію, навіть якщо новий статус-кво вважався багатьма країнами нелегітимним.
У сучасному світі розбіжності щодо відображення на мапах спірних територій спалахують часто, і видавцям доводиться маневрувати між політичним тиском сторін і міжнародним правом.
“Тут ви заходите на хиткий ґрунт, – зізнається член Британської картографічної спільноти Девід Маккатчен. – Багато картографів керуються класифікацією ООН, але це не завжди виходить, тому що видавцям доводиться враховувати ринок, на якому ці мапи будуть продаватися”.
Багато видавців вважають оптимальним в таких випадках відображення спірних територій як регіонів з особливим статусом. Так у випадку з Кримом вчинив, зокрема, журнал National Geographic.
У березні 2014 року, коли стало зрозуміло, що Крим переходить під російський контроль, Географічне товариство журналу National Geographic оголосило, що на його мапах півострів буде зафарбований сірим кольором і позначатиметься як територія з особливим статусом.
Витрати локалізації
Додаткову невизначеність у питання про атрибуцію спірних територій вносять онлайн-мапи, які дозволяють локалізацію для різних країн.
Навесні 2014 “Яндекс” став одним з перших великих інтернет-ресурсів, на мапі якого Крим позначили як частину Росії. Зараз півострів значиться на Яндекс-мапі як частина російської території незалежно від того, заходите ви на мапу з Росії чи з Великої Британії.
Однак якщо на мапу “Яндекса” зайти з України, картина постає зовсім іншою: кримський півострів залишається українським.
Компанія Google пішла ще на один крок далі. На її мапах у Росії Крим – російський: між півостровом та іншою частиною України проходить державний кордон.
Якщо зайти на мапу Google з української території, ви побачите, що Крим – український, він знаходиться всередині українських кордонів. А для користувачів Google в США або Європі це спірна територія: півострів відділений від іншої частини України пунктирною лінією.
Сам Google пояснював це необхідністю дотримуватися місцевих законів, а також прагненням надати користувачам якомога більше інформації, щоб вони самі могли робити висновки про територіальні суперечки.
Однак Стефан Геєнс пильно стежить за роботою Google Earth і не погоджується з такою політикою компанії. Він вважає, що ситуація у Росії відрізняється від Китаю та Індії, де ухвалені закони, які диктують, яким чином мають відображатися національні кордони на мапах, що публікуються в країні.
“Я вважаю, що Google повинен відображати реальність такою, яка вона є, і відповідати закону там, де він існує, тобто в Китаї та Індії. У Росії немає такого закону, тут це більше політичний тиск, це побоювання того, що на хвилі загального патріотизму компанію бойкотуватимуть, у неї будуть проблеми, що вона втратить популярність”, – стверджує Стефан Геєнс.
На його переконання, компанія має проявляти твердість і зображати на своїх мапах об’єктивну реальність, а не піддаватися політичному тиску зацікавлених сторін.
“Мапа має бути одна для всіх. Те, що для українських користувачів Google Крим на його мапі – українська територія, це теж неправильно, адже фактично Крим знаходиться під російським контролем, і це треба відображати на мапі”, – стверджує Стефан Геєнс.
Неогеографія Google
Представник Google в Москві Світлана Анурова, можливо, могла б і посперечатися з бельгійським експертом, враховуючи, що в Росії запроваджена кримінальна відповідальність за публічні заклики до повернення Криму Україні, але не стала цього робити і лише підтвердила Російській службі Бі-бі-сі, що позиція Google щодо Криму не є чимось винятковим, і що компанія керується у цьому випадку своїми загальними принципами у зображенні багатьох спірних територій на планеті.
Технології Google відкривають небачені можливості для картографії та дозволяють різні інтерпретації
Сама компанія визнає, що її картографічна політика може призводити до появи не тільки декількох варіантів однієї і тієї ж мапи, але й декількох назв одного і того ж місця і навіть декількох варіантів проведення кордону, якщо демаркація оскаржується сторонами.
Як розповідає Стефан Геєнс, подібні недолугості можна було спостерігати на її мапах штату Аруначал-Прадеш, за який іде спір між Індією і Китаєм.
Але всі ці проблеми не заважають Google просувати свою стратегію, в основі якої, на відміну від його попередників, лежить ініціатива добровільних помічників. Додаток Google Map Maker дозволяє добровольцям уточнювати і деталізувати мапу місця, де вони живуть і яке вони добре знають.
З мільярдом користувачів по всьому світу Google став найвпливовішим гравцем на цьому ринку і встановлює тут нові стандарти. Підходу Google вже придумали назву – “неогеографія”. Не всім, щоправда, це подобається, оскільки картографічні принципи Google йдуть урозріз з усталеними традиціями картографії.
Традиції та інтерактивність
Коли у XIX столітті британська колоніальна влада посилала картографів у віддалені куточки планети для складання мап, необхідних для розширення імперії, головною ідеєю цих фахівців були наукова об’єктивність і стандартизація.
Місцеву самодіяльність не вітали, і на перше місце ставився професіоналізм. Попри політичну ангажованість замовників, картографи предметом своєї гордості вважали об’єктивність і неупередженість.
Протягом століть мрією географів була єдина, неупереджена стандартизована мапа світу – без різночитань, різнобою у форматах і масштабах і, бажано, без білих плям. Мапа, що була б еталоном, до якого можна було б звертатися у спірних випадках.
Однак усі спроби створити таку мап закінчилися невдачею, і тепер прийшла епоха Google, Open Street та інших видавців інтерактивних та варіативних мап диктувати нові правила гри.
“Я добре знаю, які зусилля по систематизації інформації докладалися картографами багато років. Google, звичайно, володіє фантастичними технологіями і можливістю переробляти гігабайти інформації, але я не дуже їм довіряю, оскільки складання мап все більше віддається в руки користувачів і стає джерелом комерції, замість того, щоб неупереджено зображати світ таким, яким він є”, – говорить Девід Маккатчен.
Картограф з 30-річним стажем зізнається у тому, що конкурувати з Google друкованим видавництвам стає майже неможливо.
Але Стефан Геєнс симпатій до подібних скарг не відчуває.
“За Google майбутнє, компанія робить гарну справу, її мапи корисні – за умови, що вони знають, від кого надходить інформація, і мають систему, яка дозволяє виправляти помилки”, – упевнений Стефан Геєнс.
“Інтерактивні мапи – це лише частина загальної тенденції. Це те ж саме, що і Wikipedia, в якій підтримується високий рівень інформації, тому що у них є система запобігання саботажу”, – підсумовує експерт. Він упевнений, що стратегія Google відображає побажання часу.
Так що в наш інтерактивний час, що б не трапилося в світі, можна втішатися тим, що у кожного з нас є своя мапа Криму, Голанських висот, штату Аруначал-Прадеш і навіть крихітних островів Спратлі, які на мапах Google представлені у шести варіантах, оскільки на них претендують шість країн.
Comments are closed.