«Ластівка символізує громадян — усіх переселенців України, які хочуть повернутися. Я дуже сподіваюсь і вірю, що ластівки повернуться, бо вони завжди повертаються. І весна обов’язково настане», — цими словами Севгіль Мусаєва-Боровик завершила свій виступ на івано-франкіському TEDx, який відбувся 13 червня.
Виступ, присвячений проблемам кримських татар та анексії Криму, підняв зал на ноги. Люди аплодували, дехто ховав сльози.
Мусаєва-Боровик — журналіст-розслідувач, одна з ініціаторів «Kрим SOS». У листопаді минулого року очолила інтернет-видання «Українська правда». Севгіль здобула популярність у «Forbes-Україна» завдяки розслідуванням про нафтовий Сергія Курченка, якого пов’язують із сином Віктора Януковича — Олександром. За іронією долі у 2013 році саме Курченко купив UMH group (Український медіа холдинг — Ред.), куди входить український Forbes.
«Я не могла там залишатися. Звільнення було емоційним рішенням, але правильним», — зізнається редактор «Української правди».
В інтерв’ю «Репортеру» Севгіль Мусаєва-Боровик розповідає про переслідування кримських татар, важливість журналістських розслідувань і конкуренцію якісних продуктів.
Севгіль, ми знаємо про безліч резонансних справ Росії проти кримських активістів, а як живеться пересічним кримським татарам?
Порушено декілька яскравих справ — це справа «26 лютого» (мітинг Меджлісу під стінами кримського парламенту — Ред.), «3 травня» (зустріч Мустафи Джемілєва на адміністративному кордоні АРК — Ред.), є безліч інших, наприклад, за участь в автомобільному марафоні, який був 18 травня. Людям дуже складно зараз висловлювати свої відчуття, справжню позицію, бо вони бояться за свою безпеку. Була ситуація, коли телеканал АTR і решта кримськотатарських ЗМІ не отримали ліцензії. Фактично все, що робиться — це гібридний геноцид, людей змушують залишати Крим. Їх не вивозять примусово, а тиском змушують залишати свої домівки й родини.
Яким чином?
Існує загроза переслідування. Через участь у мітингу 26 лютого дуже багато моїх знайомих, молодих кримських татар, зараз змушені виїхати через те, що проти них можуть відкрити кримінальні справи. Є решта, які просто не можуть там залишатися через «токсичне» середовище. Є люди, які твою точку зору не сприймають, і ви ж розумієте, що ФСБ може прийти з обшуком кожного дня. Байдуже, чи це активіст, не активіст — вибірковості там немає — тобто є людина і до неї можуть прийти. Все робиться для того, щоб люди погоджувалися жити в таких умовах, а незгодні виїжджали.
Під час виступу ви сказали, що рік не були в Криму. Це через страх?
Мені порадили, що краще не треба їхати до Криму, це питання безпеки. Я брала участь в інформаційній кампанії, висловлювалася про анексію, тож краще не ризикувати. Оскільки в мене кримська прописка, і за законом Криму, я є громадянкою Росії — може бути все, що завгодно.
З вашої інсайдерської інформації, що на самому початку анексії коїлось у високих кримських кабінетах?
Там не було якоїсь консолідованої позиції, кримські керівники вагалися. Наприклад, Костянтинов (Володимир Костянтинов, так званий голова кримського парламенту — Ред.) навіть в одному з ефірів сказав, що для них головним законом є Конституція України, та оскільки не було активної реакції з боку київської влади — ситуація пішла за іншим шляхом. Попри це все, стовідсоткового переконання, що операція вдасться, не було ані в представників кримської, ані в представників російської влади.
Українська влада розглядала силовий шлях вирішення проблеми?
Сергій Пашинський, на той час виконуючий обов’язки голови Адміністрації Президента, казав, що такого не було. Хоча певні заходи можна було застосувати. Наприклад, якби приїхала делегація уряду, а на той час уряд уже сформувався, можливо, вони змогли б вступити у якийсь переговорний процес. Важливою є також історія з керченською переправою. Оскільки через неї йшов потік техніки, можна було просто припинити рух переправи, підірвавши, або зруйнувавши її. Але найголовнішою проблемою української влади була лояльність місцевої міліції, місцевої СБУ, більшості кримських військових.
Давайте перейдемо до журналістики. Ви вже півроку очолюєте «Українську правду». До осені 2013-го головним конкурентом вашого видання був «Кореспондент.net». Хто ваш конкурент сьогодні?
Я кожне видання розглядаю конкурентним. Якщо в якогось іншого видання з’являється ексклюзив, який ми могли дістати, але не дістали, незважаючи, скільки у нього відвідувань чи скільки читачів — я завжди переймаюся, мені завжди прикро. Але я не можу назвати якогось прямого конкурента. Окрім всього, потрібно ще розглядати якість контенту наших конкурентів. «Українська правда» робить усе для того, щоб виготовляти якісний продукт. У нас зараз запустився відділ журналістських розслідувань, є спецпроекти, інтерактивна інфографіка, ми скоро відкриваємо школу журналістики і будемо шукати нові таланти.
У школі журналістики ви акцентуєте на розслідуваннях. Чим журналістські розслідування сьогодні є важливими?
Як казав посол США в Україні Джеффрі Пайєтт, другим фронтом в Україні є боротьба з корупцією. Після Євромайдану ми не набагато просунулися в цьому питанні й дуже важливо, щоб антикорупційним розслідуванням приділялося багато уваги. Тільки під тиском, при розслідуваннях кожної дії, кожної реформи можна досягти результату. Як для людини, яка брала участь у протестах на Євромайдані, яка хоч і не була знайома з людьми, що загинули, для мене це дуже особиста історія. Я переконана, що це та жертва, яка не може пройти марно, це дуже важливо. Зараз завданням усього суспільства є тримати курс і слідкувати не лише за діями влади, але й за власними діями.
Скажіть, чиновники нині стали відкритішими, вам легше стало здобувати інформацію?
Багато речей змінилося, але це лише верхівка айсберга. Кулуарні процеси стали більш випадковими в питаннях корупції, але корупційні скандали все одно виникають. Скандал, який ми нещодавно розслідували, — це крадені нафтопродукти Курченка, які за схемою прибрали до інших рук. Тобто корупція залишається, але прояви її різні. Мій колега Денис Бігус дуже гарно сказав, що чиновники стали красти менше, бо в країні стало менше грошей. Іншими словами, це не здобуток нової влади, а скоріше економічні проблеми.
Тобто страху перед суспільством у них не з’явилося?
Є якісь відчуття, але все одно роблять нечесні речі. Дуже багато схем залишилося, їх просто розслідувати стало важче. Треба зазначити, що з’явився ефект, коли через журналістів звільняють чиновників. Раніше якби виник скандал з головою ДАІ Єршовим (Олексій Єршов — Ред.), через те, що він не вписав свій будинок у декларацію — пошуміли б трохи, можливо були б зміни у ДАІ, але його б не звільнили. А його не просто звільнили, проти нього порушили кримінальне провадження.
Скільки користувачів заходить на сайті «УП» за добу?
Важко сказати, перегляди впали через те, що немає активної фази війни, війна підвищує трафік. Був десь мільйон, зараз менше, близько 600 тисяч.
Через різні причини ринок реклами зараз різко впав. За які гроші живе «Українська правда»?
Дійсно у нас складна ситуація, тому нам потрібні виключно такі люди, які можуть виготовляти якісний продукт. Що стосується журналістських розслідувань, то ми отримали грант від фонду «Відродження». На жаль, ми не можемо зараз дозволити собі приємність взяти двох журналістів-розслідувачів, щоб активніше рухатися в цьому напрямку. Є ще інші засоби монетизації, про них я не буду розповідати, але ми їх розглядаємо.
Олігархи, чиновники пробують на вас впливати?
Мені особисто такі пропозиції не надходили. Нас завжди звинувачують у якихось зв’язках, але ми залишаємося незалежним виданням. Говорили про Сергія Льовочкіна, зараз мені пишуть, що я працюю на Порошенка. Не знаю, звідки люди це беруть, але якщо ви запитаєте в Адміністрації Президента, вам цю інформацію не підтвердять. Це просто нісенітниця казати, що ми на когось працюємо.
Матеріали «УП» подобаються далеко не всім. Вам погрожують?
Погроз немає. Вони зараз йдуть шляхом, що це «рука Кремля», «агенти», я особисто чула це від кількох осіб. Особливо мені було смішно чути, нібито я підтримую Курченка в історії з нафтопродуктами. Тобто розслідувала це все, писала про це у Forbes, а тепер…
Засоби масової інформації зараз опинилися у складній ситуації, тому що підірвалася довіра до ЗМІ через інформаційну війну. Дуже багато хто хоче зробити винними журналістів, хоча насправді це не так.
Comments are closed.