Минулого тижня Верховна Рада ухвалила закон № 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». «За» проголосували 278 депутатів.
Натомість 70 обранців або відкрито проголосували проти, або вирішили утриматись. Що ж це за документ та чому довкола нього так багато дискусій?
«Опоблок» проти
Державний статус української мови гарантує стаття 10 Конституції. Однак застосування мови та її функції мають регулюватися відповідним законом. Аж до 2012 року в Україні діяв ще радянський документ «Про мови в УРСР». А у 2012 Верховна Рада ухвалила закон «Про основи державної мовної політики», у народі – «закон Колесніченка-Ківалова».
Документ від одіозних регіоналів дозволяв використовувати замість державної мови регіональну – ту, якою володіє понад 10 % населення регіону. І хоч його автори посилалися на норми Європейської хартії регіональних мов і мов меншин, у статтях, де йшлося про право використання інших мов, окрім державної, конкретно згадувалася лише російська.
28 лютого 2018 року Конституційний суд визнав цей закон неконституційним і відтоді Україна не мала відповідного документа про мовну політику.
Над новим законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної» працювали ретельно, бо він має забезпечити зміцнення статусу української мови, не обмежуючи права нацменшин. У першому читанні парламент ухвалив його ще 4 жовтня 2018 року, але підготовка до другого читання затягнулася. Адже профільному комітету – з питань культури й духовності – довелося опрацювати 2059 поправок. Врешті 25 квітня парламент ухвалив закон в цілому. Після голосування більшість нардепів аплодувала стоячи, вони вигукували «Слава Україні!», а потім заспівали гімн.
Невдоволеними залишилися лише представники «Опозиційного блоку», які практично у повному складі голосували «проти», бо вважають, що закон «розколює суспільство». Вони навіть направили у Верховну Раду постанови про його скасування. Мовляв, спікер Андрій Парубій виніс законопроект на голосування з порушенням регламенту. Ці постанови Рада розгляне на наступному пленарному засіданні – 14 травня. Скоріш за все їх просто скасують. Далі за процедурою документ має підписати президент і через два місяці з дня опублікування закон набере чинності.
Зміни будуть всюди
Загалом новий закон містить 60 статей, вносить зміни до понад 50 законодавчих актів та охоплює понад 30 різних сфер суспільного життя. Та головне, що відтепер українська мова вважається одним із символів державності, разом із гербом, гімном України і прапором.
Зокрема в законі зазначається, що «кожний громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою як мовою свого громадянства». У свою чергу держава «забезпечує усім громадянам можливість вивчити українську мову через систему закладів освіти» та «організовує курси української мови».
Звісно, ніхто не змушуватиме людей говорити українською в побуті. Однак кандидати на український паспорт без іспиту на знання базового рівня державної мови не зможуть отримати громадянства.
Вільно володіти українською мусять: держслужбовці, працівники органів місцевого самоврядування, офіцери ЗСУ й Нацполіції, прокурори та судді, медики, освітяни. Складати мовний іспит не повинні лише депутати Верховної Ради.
Ще одна важлива норма закону – всі друковані ЗМІ мають видаватися державною мовою. Звісно, можна робити газету чи журнал у двох чи більше мовних версіях. Однак, тоді наклад української та іноземної версій мають бути однаковими. На ЗМІ кримськотатарською, англійською та мовами ЄС ці норми не поширюються. Для російської виключення не роблять. Разом із тим у законі передбачена відстрочка набрання чинності цих норм: 30 місяців для загальнонаціональних і п’ять років для регіональних медіа.
Окремо прописано, що у кожному місці продажу друкованих ЗМІ назви видань українською мають становити не менше половини.
Сайти ЗМІ, органів держвлади, підприємств і компаній, зареєстрованих в Україні, а також мобільні додатки мусять за замовчуванням завантажуватися державною мовою. Інші версії теж мають право на існування, однак тоді україномовна версія сайту мусить бути за обсягом не меншою за іноземну.
Що ж стосується телебачення та радіомовлення, то в законі прописано: «частка мовлення державною мовою повинна становити не менш як 90 %». Однак ця норма набуде чинності лише за п’ять років. Наразі на місцевих і регіональних каналах квота становить 80 %. На каналах з ефіром мовами корінних народів тижнева частка мовлення українською мовою має бути не менше 30 %.
Закон може суттєво посилити видавництво україномовних книжок. Кожне видавництво зобов’яжуть видавати не менше половини україномовних книг. Схожа норма стосуватиметься і книгарень – там мають продавати не менше 50 % україномовного продукту. Для спеціалізованих книжкових магазинів (книгарні іноземної літератури, підручників іноземних мов) ця норма не діятиме. А решта книговидавців і продавців мають два роки перехідного періоду на підготовку.
Також через два роки в дію вступлять норми, які передбачають супровід державною мовою усіх концертів, театральних вистав і публічних заходів. Усі афіші та квитки мають виготовлятися українською. Назви та імена виконавців можна писати іншими мовами, та лише за умови дублювання українською мовою.
Мовою музейної справи та виставок також визначають виключно українську, але інформація про музейні предмети може дублюватися іншими мовами.
Іноземні фільми в Україні необхідно демонструвати з озвученням або дубляжем українською мовою, ця практика вже існує. Закон дозволяє використання у фільмі непродубльованих реплік іноземною, але обов’язково з українськими субтитрами. Кількість таких реплік у фільмі не має перевищувати 10 %. У рамках фестивалів можна демонструвати фільми мовою оригіналу, але з субтитрами й за погодженням із Держкіно. У кінотеатрах же кількість сеансів фільмів іноземною мовою не може бути понад 10 %.
Порушників каратимуть
Перш за все в Україні створять Нацкомісію зі стандартів української мови, яка опрацьовуватиме та затверджуватиме стандарти державної мови (правопис, термінологію, підручники та посібники). А от скаржитись на всі можливі порушення мовних прав можна буде уповноваженому із захисту української мови. Відповідно уповноважений буде виписувати штрафи за невиконання норм закону за результатами перевірки чиновників, держорганів чи компаній.
Наприклад, за порушення застосування мови у діловодстві та правоохоронцями можна отримати штраф від 3400 до 6800 грн, у сфері культури, освіти, реклами – 3400-5100 грн, а у друкованих ЗМІ – 6800-8500 грн. В інших випадках – 3400-5100 грн. Проте якщо порушення відбулося вперше, то можна відбутись і попередженням. Якщо хтось порушить закон вдруге за рік, то штраф становить уже 8500-11900 грн.
Однак процедура накладання штрафу настільки довготривала, що реальних покарань може й не бути. Перед виписуванням штрафу уповноважений мусить зробити зауваження, попередження тощо. І між цими діями передбачені кількамісячні паузи на «усунення недоліків».
Виписати реальний штраф можуть тільки суб’єктам господарської діяльності у сфері обслуговування у разі порушення ними норм застосування мови: надання інформації про послуги і товари українською, наявність українських версій сайту, персональне обслуговування українською на вимогу клієнта тощо.
