Україна відзначила 27 річницю Незалежності. Але нині маємо й сумні роковини – Іловайської трагедії. Пройшло чотири роки, але досі не всіх загиблих знайшли і не всіх полонених визволили. Винним призначили ворога. Ті, що вийшли живими з оточення, не забудуть того ніколи. Мусить пам’ятати й решта українців. У цьому матеріалі «Репортер» спробував упорядкувати дані з відкритих джерел, майже у форматі довідки. Адже додаткових емоцій ця тема не потребує – факти і так кричать.
Напередодні
За офіційними даними ЗСУ, на початок серпня 2014 року українські війська вже контролювали більшу частину Донецької і майже всю Луганську область. Іловайськ перебував під контролем так званої ДНР. Тоді ж надійшла інформація, що через кордон біля Ізвариного зайшли російські війська.
Перша спроба взяти Іловайськ 6 серпня провалилася. 10 серпня добровольчі батальйони «Донбас», «Азов» і «Шахтарськ» ще раз спробували штурмувати місто, однак знов зупинилися. Батальйони втратили 12 бійців.
Читайте: У Франківську пройде хода пам’яті за загиблими у боях під Іловайськом
Українським підрозділам вдалося встановити чотири блок-пости навколо Іловайська і створити умови для наступної спроби штурму. У цей час, паралельно з битвою за Іловайськ, тривали бої за Савур-Могилу і Красний Луч.
18 серпня у результаті тригодинного бою місто розділили між собою бойовики та українські військові. З одного боку увійшли батальйони «Донбас», «Дніпро-1» і підрозділи ЗСУ, з іншого зайняли позиції сепаратисти, які отримали підкріплення з Донецька. Розпочалися міські бої.
День незалежності
Напередодні 24 серпня основними гарячими точками на сході України були населені пункти біля Луганська, Донецька (зокрема Іловайськ) і Маріуполя. За даними Міноборони, в зоні АТО перебували 12 військових підрозділів.
39 батальйон захищав шість блокпостів у районі населених пунктів Обільне, Олександрівка, Новий Світ, Світле, Новодвірське, Многопілля Донецької області. Друга батальйонна тактична група 51 окремої механізованої бригади виконувала завдання на рубежі Олександрівка-Кірове-Новодвірське. 40 батальйон територіальної оборони тримав опорні пункти біля смт Грузько-Ломівка, Кобзарі, Зелене, Покровка.
Підрозділи 93 ОМБр та 17 окремої танкової бригади також стояли поблизу Грузько-Ломівки, Зеленого, Широкого та Кобзарів. 51 ОМБр була в районі Дзеркального Амвросіївського району. Батальйонно тактичні групи 28 і 51 ОМБр, військові 25 окремої повітряно-десантної бригади та третього окремого полку спецпризначення зосередилися в районі населених пунктів Кутейникове, Благодатне, Амвросіївка. Біля села Велика Шишівка Шахтарського району стояла ротно тактична група 93 ОМБр. Важливу висоту – курган Савур-Могила – обороняв зведений підрозділ під керівництвом полковника Ігоря Гордійчука.
Зведений підрозділ зі складу 42-го батальйону тероборони та бійцями спецпризначення перебували в районі села Свистуни Амвросіївського району та готувалися допомагати оборонцям Савур-Могили. П’ятий («Прикарпаття») і дев’ятий батальйони територіальної оборони мали тримати державний кордон на блок-постах на рубежі Кутейникове-Мокроєланчик.
В Іловайську тоді зосереджувалося майже 250 бойовиків, біля Моспиного – ще до 500. Вони замінували мости через річку Грузька. Усі підходи до Донецька були перекриті опорними пунктами сепаратистів.
При цьому, за інформацією Міноборони, біля державного кордону чекали наказу до 4000 російських військових, до 20 танків і майже 90 бойових броньованих машин, приблизно 30 артилерійських систем і до 20 одиниць реактивної системи залпового вогню.
Читайте: Іловайськ. Два роки потому: Василь Голіней з Франківщини про справжнє пекло на сході
24 серпня ворог пішов у наступ. Перед тим, 23 серпня, п’ятий батальйон «Прикарпаття» після обстрілу з території Росії самовільно залишив позиції. За наказом комбата Віталія Комара усі бійці батальйону, крім 15, сіли в автобуси та поїхали додому – в Івано-Франківську область. Без прикриття лишилася ділянка державного кордону на ділянці Кутейникове-Мокроєланчик. Пізніше командира Комара звинуватили у дезертирстві, а сам батальйон розформували.
24-25 серпня на територію України вторглися російські війська. Техніка йшла без опізнавальних знаків. Колони рухались у двох напрямках: одна до Осикового, інша – до Комсомольського.
Згідно з даними СБУ, розвідки та штабу АТО, які вже після слідства опублікувала Генпрокуратура, критичне співвідношення українських військових з підрозділами РФ і бойовиків так званих ДНР і ЛНР в районі Іловайська тоді було таким: бійці – 1 до 18, танки – 1 до 11, бронетехніка – 1 до 16, артилерія – 1 до 15, системи «Град» – 1 до 24.
Росіяни заблокували Кутейникове, Старобешеве та Амвросіївку. Їхні війська укріпилися на рубежі Новий Світ-Старобешеве-Горбатенко-Чумаки-Світле.
Українські батальйони в районі Іловайська опинилися в оточенні.
Вихід
З 26 серпня розпочалися перемовини між керівником АТО Віктором Муженком і заступником начальника Генштабу ЗС Росії Миколою Богдановським про безпечний вихід українців з оточення. За даними прокуратури, було 12 телефонних розмов.
Російська сторона спочатку гарантувала створити «зелений коридор» для виходу, але потім виставила умову: вихід без зброї та важкого озброєння. Українці цю умову відхилили, мотивуючи великою загрозою для бійців, і домовилися про вихід зі зброєю й танками.
Вихід запланували на третю ночі, але перенесли на ранок. 29 серпня на світанку почали формувати дві колони для виходу з Іловайська: північна з кодовою назвою «Булава» і південна – «Вітер». Північною колоною із 1072 людей командував Руслан Хомчак, південною – 650 бійців – Олексій Грачов.
Читайте: Франківці вшанували бійців, котрі загинули в “Іловайському котлі” (ВІДЕО)
Українці виходили організованими колонами, із зачохленим озброєнням, для гарантії безпеки виводили з собою російських полонених. Росіяни відкрили вогонь, коли голова північної колони наблизилась до села Чумаки. Південну колони почали розстрілювати біля селища Червоносільське. Українці вступили в нерівний бій…
Ось як пише про це прокуратура: «29 серпня 2014 року, за безпосередньою вказівкою та наказом командування Генерального штабу ЗС РФ, російські військовослужбовці впритул розстріляли із важкого озброєння колони українських військових, разом із трьома полоненими російськими десантниками».
Сухі цифри
За офіційними даними, в боях за Іловайськ загинули 366 українських воїнів.
158 зникли безвісти.
429 отримали поранення.
300 потрапили у полон.
Військова техніка на суму майже 300 млн гривень була знищена.
Бої під Іловайськом тривали 576 годин.
Генеральна прокуратура Україна у серпні 2017 року визначила кілька факторів, які спричинили трагедію.
«Згідно з висновками експертів та комплексу інших здобутих доказів, єдиним фактором, який знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з Іловайською трагедією, є військова агресія Збройних сил Російської Федерації у вигляді прямого вторгнення на територію України та подальше вчинення військовими країни-агресора воєнних злочинів».
Читайте: “Війна – брудна, без їжі, без води”, – калушанин Володимир Максимів про бої в Іловайську
Крім того, слідство зазначило:
• Низький рівень боєготовності та боєздатності Збройних сил України на той період.
• Численні факти дезертирства, самовільного залишення місць несення військової служби та невиконання наказів.
• Окремі помилки керівництва АТО під час планування та проведення військових операцій.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.