За три роки своєї роботи в «Репортері» я бачила достатньо страшних будинків, писала про різні конфлікти між владою та людьми і намагалася зробити так, аби чиновники хоча би звернули увагу на проблеми мешканців.
За це я постійно чую, що мене хтось замовив. Як правило, міняються прізвища, але звинувачення залишаються. Це ображає, дратує, далі – втомлює. А врешті – змушує відчувати співчуття до людей, у чиїх головах виникають такі думки. Вони не вміють шукати помилки у своїх вчинках. Їм легше все списати на певного ворога-замовника. І лягти спокійно спати. Вони впевнені у тому, що скрізь праві. Хоча найчастіше не мають чим аргументувати свою позицію.
Але зараз я не про це. Я – про будинок, в якому живу 15 років. У нас немає ніякого ЖЕО чи ОСББ. Колись був якийсь відомчий жек, але потім завод, який його утримував, збанкрутував, і в результаті протягом останніх п’яти років нема навіть балансоутримувача. Люди собі живуть. Територія не прибирається. Ліфт не працює. У підвалі тече вода. Батареї холодні, а рахунки за тепло втричі більші, ніж у сусідньому будинку. Освітлення в районі нема. Прибудинкова територія така, що таксисти навіть не хочуть заїжджати. Що казати, навіть дверей у під’їзд – нема. І так… роками.
Головний прикол – що люди в будинку живуть недурні. Рік за роком набираються вони досвіду, а потім один із мешканців стає заступником губернатора. Думаєте він починає вирішувати проблеми будинку? Та де там! Він продає квартиру і виселяється. Людей лишає у тому будинку, сам на сам із тими ж проблемами. Але стається так, що він не один такий розумний. Згодом іще один потрапляє в… заступники мера. Думаєте, цей щось вирішив? Ні, він теж продає квартиру і виселяється.
А люди тусуються зі своїми проблемами далі. Пишуть скарги, ходять на прийоми до мерів, начальників ЖКГ, «Теплокомуненерго» і т. д. Не допомагає. Аж до 2010 року. Цьогоріч мажоритарні вибори нам трохи допомогли. Кандидат у депутати вирішив проблему освітлення району, засипав ями шутром і навіть повставляв у всі будинки вхідні двері. Перепало і нам. Маємо кльові кодовані двері! Натомість, цього підприємця, як ви, мабуть, уже здогадалися, виборці «кинули», проголосували за іншого. Хтозна, може це й нормально. Бо дотепер «кидали» тільки виборців. Подивимось, як поведеться той, кого вибрали. Головне – щоб він не продовжив традицію… із «кидаловом».
А ще один, кандидат у мери, публічно підняв питання нашого відключеного ліфта. Якось вони усіма силами – влада, опозиція, ЖКГ – включали той ліфт. Не повірите: їм це вдалося. В будинку, де сім років люди ходили на дев’ятий поверх пішки, запрацював ліфт. Далі вони усі дружньо (влада і опозиція) тягали ковдру від одного до другого – хто ж його дійсно включив – у результаті ліфт знову не працює. Коли ввімкнуть, невідомо. Може перед наступними виборами? Мені його, правда, не треба, бо живу на першому поверсі, але владі досі трохи дивуюся.
Насправді, нашої влади у наших місцях ніколи не було. Це попри те, що всі прекрасно знають про проблеми району. А коли мені якось вдалося затягнути одного із чиновників, щоб він подивився на мій будинок, то він мені сказав: «Таня, як ви тут живете? Продайте квартиру і купіть собі іншу!». Гарна порада. Шкода тільки, що ані губернатор, ані мер не беруть мене у заступники. А без такої посади втілити це бажання в життя я навряд чи зможу.
Отже, починала з того, що я бачила різні будинки. І тільки один із них гірший за мій – це вул. Сорохтея, 41. Решта – точно кращі. Тому, коли ви, шановні читачі, знову звернетеся до мене зі своїми проблемами, то я поспівчуваю. Все чесно напишу. Хтось із чиновників знову скаже, що мене замовили, але менше з тим. Головне, що, можливо, влада таки зверне увагу на статтю і трохи ворухнеться, щоб допомогти. А може… Бо допомогти собі я досі не спромоглася. Такий собі чоботар без чобіт.
