Політика

Зовнішньополітична імпотенція

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Таке враження, що наші політики настільки заглибилися у черговий виток парламентського протистояння, що зовсім забули про далеке сомалійське узбережжя, де захоплені піратами у полон українські моряки до останнього сподівалися на допомогу своєї держави. Та ще й отримали ляпас від Газпрому, який може поховати нашу надію на диверсифікацію поставок енергоносіїв.

 

Урок перший

Провідні держави давно зрозуміли, що головне завдання зовнішньополітичного суверенітету будь-якої країни полягає у тому, щоб гарантувати безпеку своїх громадян за кордоном. Ситуація навколо захоплених у полон біля берегів Сомалі українських моряків в чергове довела, що Україна у цьому питанні кульгає на обидві ноги.

Держава не лише не змогла заплатити викуп за своїх громадян, а за великим рахунком ВЗАГАЛІ нічого не зробила для їхнього визволення. Створений напередодні антикризовий центр у Гамбурзі для координації рятувальної операції, апеляції омбудсмена до Президента, уряду, співпраця із західними організаціями — таке враження, що все це лише ширма для того, щоб приховати неможливість держави хоч щось зробити у цій ситуації.

Благо власник німецького судна заплатив викуп і наші моряки повертаються додому. А то б усе могло закінчитися і не happy endом.

Повірте — типових ситуацій незахищеності українців за кордоном досить багато. Звичайно, усі ще пам’ятають недавні події, коли наших заробітчан затримали у Німеччині, на зворотньому шляху з Іспанії. Після цього провели принизливий обшук, забрали майже усі гроші і депортували в Україну.

Хтось скаже, що там була проблема з документами на дозвіл перетину Шенгенської зони. Але питання навіть зовсім не у жорстокому, можна сказати хамському поводженні німецьких прикордонників з українцями і космічних рахунків, які їм пред’явили. Питання у тому, чому українські дипломати спостерігали за усім цим, фактично склавши руки.

 

Урок другий

Ще зовсім недавно наші очільники постійно говорили про потребу пошуку альтернативних джерел постачання енергоносіїв з метою зменшення енергетичної залежності України з боку Росії.

Одним з реальних варіантів для цього експерти називали Лівію. На початку року велися досить серйозні дипломатичні переговори на найвищому державному рівні, які увінчалися квітневим візитом у Лівію самого Президента Ющенка. Нафтогаз у свою чергу ще з 2004 року також вів переговори з лівійською стороною і уже, здавалося, досяг необхідних домовленостей щодо розробки нових родовищ нафти і газу на території Лівії. Однак, схоже, минулого тижня ця «лавочка» закрилася для України остаточно.

За наявною інформацією, російський Газпром та влада Лівії домовилися про передачу росіянам більшої частини території для розробки покладів енергоносіїв, які за попередніми угодами передавалися Нафтогазу.

Таким чином українська сторона, за підрахунками експертів, втратила не лише близько 100 млн. тонн нафти та 30 млрд. кубометрів газу, а й взагалі будь-які можливості надалі добувати нафту і газ у Лівії. Після цього Україна лише збільшить свою енергетичну залежність від Росії.

Мені здається, що на тижні наше МЗС отримало два дуже хороших дипломатичних уроки. Чи будуть зроблені реальні висновки — питання залишається відкритим. 

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.