«Україна очима редактора» — проект, що вже п’ять років реалізується Українським журналістським фондом. За цей час представники ЗМІ з усієї України побачили багато куточків нашої держави. Цього разу запрошення надійшло з берегів Дунаю – від міста Ізмаїл Одеської області.
«Українська Венеція»
Одразу з одеського залізничного вокзалу група журналістів вирушила у Вилкове — село, що відоме на всю Україну як українська Венеція. Справа в тому, що засноване воно на берегах Дунаю, і з часом місцеві мешканці як протидію регулярним розливам цієї могутньої ріки, прокопали по всьому селу систему каналів. Дунай тепер не заливав людські садиби, а розтікався по цих рукотворних річках. Основний засіб пересування — човни. Вони пришвартовані перед кожною брамою.
Вилківські хати стоять фактично на островах, і на відміну від наших сіл обійстя тут розташовані дуже близько одне до одного, немає великих присадибних ділянок, садів. На подвір’ї — дві хати: в одній живуть, а інша, ошатніша, слугує для урочистих подій (хрестин, весіль, днів народження, похоронів…).
Село було засновано старообрядцями, що втікали з «великої Росії» від Ніконіанської релігійної реформи. Зараз у Вилковому досі проживає дуже багато старовірів. У селі є дві церкви цього обряду. Основне, чим займаються вилківчани вже століттями, — рибальство. Дунай багатий на рибу і тому промисел приносить непогані прибутки.
«Свобода»
Попрощавшись з Вилковим, журналісти відправились у ще одне старовірське село, Стару Некрасівку, на агрокомпанію ЗАТ «Свобода». Для сучасної України це просто феноменальне підприємство. Його очолює Герой України Володимир Видобора. Цього почесного звання Володимир Деонисович був удостоєний 16 листопада 2004 року. Після відвідин підприємства переконуєшся, таки справедливо!
«Свобода» стала акціонерною у середині дев’яностих. Тоді ж її очолив Володимир Видобора. Його акціонерами стали мешканці Старої Некрасівки. З того часу почалася історія підприємства, що стало найкращим у області. Після довгих років праці агрокомпанія вийшла на чудові показники і зараз з року в рік дає найбільші врожаї з гектара в області. Зерна збирають тут понад 40 центнерів з гектара, а озимої пшениці — по 50 центнерів! Володимир Видобора розповів журналістам, у чому секрет успіху. Це і безперервний пошук нових методів роботи, і постійне експериментування, а ще умови для працівників і любов до землі. А попри високі зарплатні, умови для працівників тут одні з кращих — душові кабіни на виробничих ділянках, харчі у термосах, які безкоштовно видаються механізаторам кожного дня, і ще хліб в кінці дня. «Землі не потрібно тонн добрив. Вона сама дає свої дари. Головне знати, як взяти їх», — переконаний Володимир Деонисович. У таких людей є чому навчитися.
Ізмаїл — Тучков — Ізмаїл
Наступні два дні були присвячені Ізмаїлу. Перед відвідинами автор цих рядків чув про Ізмаїл небагато. Дунай, штурм Ізмаїла, Суворов, ізмаїльський порт — оце й усі асоціації, що виникали при цій назві. Та Ізмаїлу — попри відносно невелику кількість населення — є що показати і про що розповісти.
Після штурму російським військом під командуванням Олександра Суворова турецької фортеці Ізмаїл, що вважалася неприступною, у 1790 році тут було засноване місто. На честь засновника і першого коменданта міста воно було назване Тучков, та назва не прижилась і у 1856 році місту повернули історичну назву.
Щодо засновника, то рука генерал-майора Тучкова відчувається дотепер. Він доклав багато зусиль для заселення міста. Були оголошені пільги для задунайських поселенців. Вони звільнялися від усіх податків і земельних повинностей на 10 років, від рекрутського набору. Їм надавалася повна свобода віри, кожній сім’ї виділялося 60 десятин землі.
На ці землі тікали, рятуючись від кріпацтва (тут ніколи не було кріпаків). Начальник відділу внутрішньої політики Ізмаїльського міськвиконкому Ігор Огнєв, який супроводжував групу усі три дні, розповів, що Тучков також постановив, що кожен, хто покидає його на деякий час, повинен привезти з собою декілька саджанців дерев і посадити в місті. Наказ переріс у традицію. Як результат — зараз Ізмаїл буквально потопає в зелені.
У цьому місті дуже шанують пам’ять Олександра Суворова. Стоїть чудовий пам’ятник полководцю, центральна вулиця міста — Суворова, історичний музей — на честь Суворова, одна з чотирнадцяти шкіл — імені Суворова.
Все, що збереглось від турецького Ізмаїла — мечеть кінця XVI століття. Зараз там музей, присвячений штурму фортеці. Тут експонується знаменита діорама «Штурм фортеці Ізмаїл».
Місто на Дунаї
За кількістю населення Ізмаїл друге в області місто після Одеси. Зараз це близько 77 тисяч населення. Місто розташоване на березі Дунаю,і ріка має визначальне для нього значення. Основними виробничими підприємствами, що формують бюджет міста і роблять істотний вплив на соціально-економічний розвиток, є Ізмаїльський морський торговий порт та ВАТ «Українське Дунайське пароплавство». Група журналістів побувала на цих підприємствах.
Ізмаїльський морський торговий порт воістину вразив своїм розмахом. Два з половиною кілометри обладнаних причалів, більше п’ятдесяти портових кранів здатні підіймати до 40 тонн вантажів за раз. Ізмаїльський порт є найкрупнішим українським портом на Дунаї і входить у п’ятірку найбільших портів України. Порт є бюджетоформуючим підприємством Ізмаїла, тому його важливість важко переоцінити. Ізмаїльці плекають порт як рідний. Це видно вже по зовнішньому вигляду. Тут настільки чисто та доглянуто, що, за словами заступника начальника порту В’ячеслава Селезньова, в порту навіть смітити соромно. Після важких часів дев’яностих років порт поступово нарощує свої потужності. Наступного року, розповів В’ячеслав Селезньов, порт планує вийти на обсяги, які були у піковий для нього період 1988?1989 років. Тоді вантажообіг склав 7,7 млн. тонн.
Інше визначне ізмаїльське підприємство — «Українське Дунайське пароплавство». Його флот може одночасно перевозити вантажі в 1 млн. тонн. Судна пароплавства заходять у понад 150 портів по всьому світу. Про традиції мореплавців краю журналісти дізналися у музеї Українського Дунайського пароплавства, який, до речі, розташований у найвищій будівлі Ізмаїла — управлінні пароплавства. Тут можна побачити практично все — від штурвалу до якоря. І жодного експонату, що не побував би в морі. Усі зняті з різних кораблів УДП і мають свою унікальну історію.
Георгій Дубенко: «Менше політики, більше господарювання
На третій день перебування на ізмаїльській землі журналісти зустрілася з міським головою Георгієм Дубенком. Він повідав, що міська влада, крім роботи в місті, має тісні стосунки з сімома містами-побратимами з Румунії, Болгарії, Македонії, Придністров’я, Росії. Міська рада Ізмаїла складається з 50?ти депутатів. З них — 27 від Партії Регіонів, 6 від БЮТу, 5 від «Русі» (Наталія Вітренко), чотири від Блоку Кармазіна, два від Нашої України, два від Компартії, два від Соціалістичної партії і ще два від «Трудової України». У місцевій владі Ізмаїла, признався Георгій Дубенко, теж бувають конфлікти, але це пояснюється скоріше ситуацією у «верхах».
Нещодавно у краї побував Арсеній Яценюк. Цей візит подарував багато надій. Як вважає Георгій Дубенко, зараз місцева влада надто заполітизована, натомість потрібно просто грамотно господарювати в місті.
Ізмаїл сьогодні є дотаційним і було таким, розповів Георгій Дубенко, проте зараз у місті є стратегічний план розвитку, який допоможе зменшити частку дотацій. Це одне із завдань Ізмаїла на найближчі роки. Хочеться сподіватись, воно успішно реалізується.
P. S.: Ось такою побачилось вашому покірному слузі ізмаїльська земля, точніше те, що помістилось на обмеженому просторі однієї шпальти. Подорожуйте Україною!
Comments are closed.