Ці слова, безумовно, були сказані не лише на адресу європейських парламентарів, а у першу чергу були адресовані Віктору Ющенку, як удар нижче пояса Національній Конституційній Раді. Це черговий етап президентсько-прем’єрського протистояння, яке протягом останнього місяця набрало досить радикальних форм.
Кожен почув те, що хотів і міг почути. Сцена була зіграна вдало — перед європейськими депутатами постав образ Тимошенко як парламентського демократа, поборника ідеалів демократичного правління.
Ще один цікавий псевдопідтекст із контексту — «Я хочу стати Президентом, але практично усі повноваження при цьому віддати парламенту» (правильна лише перша частина). Але європейцям дуже подобається сентиментальний політичний альтруїзм, тому спрацювало й цього разу — за свідченнями очевидців, практично кожен пасаж Тимошенко зустрічали оплесками.
Зауважимо, у тій же Західній Європі більшість держав мають змішану форму правління: президентсько-парламентську або парламентсько-президентську. А парламентська форма правління далеко не означає політичної стабільності для перехідних держав. Чи зможе, скажімо, Україна витримати таку часту зміну урядів, як в Італії? Але це уже деталі, яким немає місця в емоційних промовах Тимошенко.
А ще були уже звичні слова про прагнення України приєднатися до НАТО та не надто приємна заява про запровадження для депутатів Верховної Ради імперативного мандату, оскільки Рада Європи послідовно виступала проти цього. Але і тут Тимошенко отримала схвалення після аргументу про те, що імперативний мандат є необхідною нормою для країни під час перехідного періоду.
Встигла Тимошенко ще насолити росіянам. На репліку представника Росії Костянтина Косачова, що у нас в Україні дискримінують російське населення і закривають кінотеатри, Тимошенко зазначила: «А ще в нас в Україні їдять немовлят». І далі уже серйозно — її мамі ніхто не забороняє говорити російською.
А загалом усе правильно — якщо Юля хоче стати Президентом, їй обов’язково треба залучитися підтримкою Заходу. І це зовсім не складно. Рецепт простий: частіше їздити за кордон і говорити лише те, що там хочуть почути.
