До Букачівського лісництва, на території якого і розташований вольєр, ми вирушили у супроводі провідного мисливствознавця Рогатинського району Миколи Горішнього. Аби потрапити на території лісництва, треба минути селище Букачівці. Трохи часу, і пейзаж за вікном машини змінюється з людських будинків на густі ліси. Під’їжджаємо до вольєру. Нас зустрічають тамтешні єгер та сторож. Саме вони й доглядають за тваринами.
Микола Горішний жаліється: «Зараз ви муфлонів не побачите, треба було швидше приїхати, коли їх тут годують. Та коли тепліє, тварини взагалі рідко приходять їсти, їм вистачає природного харчу». Аби відшукати муфлонів, перелазимо по маленькій драбинці через загорожу вольєру. Просто під ногами земля переорана відбитками ратиць. «То дикі кабани, — каже лісник. — Думаю, ми їх зустрінемо. А от муфлони дуже лякливі, до людей ближче, ніж на 100 метрів не підходять. А зараз на деревах повно листя, тому шансів їх побачити небагато».
Вирушаємо вглиб лісу. Горіш-ний на ходу розповідає про вольєр. «Створили його у 2001 році для відтворення популяції диких кабанів. А через два роки сюди з Івано-Франківського держлісгоспу завезли муфлонів. Тамтешні умови стали для них непридатними. А туди вони потрапили, здається, з Чехії».
Муфлон за визначенням — дикий баран. Невеликі природні популяції його збереглись у Туреччині, на Кіпрі, Сардинії та Корсиці. Найбільш придатні для нього угіддя — листяні та мішані ліси на пагорбистій місцевості з кам’яними схилами. «Тому вольєр довелося трохи переробити, — каже лісник. — Спеціально для муфлонів зробили три кам’янисті майданчики. Тваринам вони потрібні, щоби сточувати об каміння ратиці, бо інакше ті виростають дуже довгими і заважають рухатися».
А де ж самі муфлони? Хоча ми пройшли уже добрячий шлях, але жодної особини так і не трапилося. Лісник знову наголошує, що тварини полохливі, а зараз у них ще й молодняк з’явився. У лісі — тихо, тільки сухе гілляччя хрустить під ногами. На землі — сліди ратиць диких кабанів. Муфлонів — ані сліду.
Повертаємося іншою дорогою. Трохи стомлені і розчаровані. Не побачили не те, що муфлонів, але й жодного кабана. Та раптом боковим зором помічаємо три коричневі плями, які швидко зникають за густим листям. Лісник посміхається: «То муфлони, пощастило». Що далі йдемо в тому напрямку, то ці коричневі плями пробігають частіше. Біля потічка — чорний стоптаний берег. «Тут вони миються», — каже Микола Горішній.
Вилазимо вверх по схилі пагорба. Віддалік, але достатньо близько, щоб розгледіти — муфлон з дитинчам. Тварини завмерли і, здається, пильно стежать за нами. Підійти ближче не вдалося: крок у їхньому напрямку, і самку з малям як вітром здуло. «От бачите, які вони. Зазвичай у висоті мають сантиметрів 70-90, важать близько 50 кілограмів, — розповідає лісник. — Та, що ми бачили, — самка. Вони зазвичай без рогів, хоча інколи трапляються з маленькими ріжками. А от у баранів роги великі та гарні, вони часто і стають причиною їх загибелі — для мисливців то гарний трофей.
Зараз у вольєрі нараховують 35 особин муфлона, але це без молодняку, їх ще не порахували. Зазвичай самка навесні приводить по одному маляті, рідше два. Народжуються муфлони білими-пребілими, а потім уже набувають коричневого забарвлення».
Уже майже біля самого лісництва нам зустрічаються інші мешканці вольєру — дикі кабани. Вони у цей час також бігають з молодняком. «Отой великий, самець, — небезпечний, — попереджає лісник, — може й кинутися, тому тримайтеся біля мене». Дикі кабани, тримаючи дистанцію, попрямували слідом за нами. Біля входу у вольєр на них уже чекає обід. Масивні майже чорні тварини як під лінійку вишикувалися біля смуги розсипаної кукурудзи та пшениці. Муфлонів на обід лісники не чекають. Знають, ті прийдуть по їжу, лише коли стане сутужно з травою.
Щоб подивитися на муфлонів, до Жорнівки часто приїжджають туристи. На жаль, зараз в Україні кавказьких баранів залишилося не так багато. Тут у вольєрі вони у безпеці, принаймні до осені, коли прийде час робити селекцію. Для мисливців вони в основному цінні своїми великим красивими рогами. Хоча, що цікаво, з муфлонами пов’язана доволі містична історія. У їхньому шлунку утворюється так званий безоаровий камінь — синьо-сірий мінерал органічного походження. Тварина випадково ковтає різні камінці та інші речовини, що не розчиняються у шлунку. У давнину безоар вважали могутнім засобом проти отруєння. І саме через це популяцію муфлонів свого часу дуже скоротили люди…
Такі вони — муфлони. Видовище заслуговує уваги. Хоча сам процес пошуку не менш цікавий і може заслуговувати на звання екстремального відпочинку. Кількагодинне бродіння в лісі, поблизу диких кабанів, кліщів та змій таки добряче піднімає рівень адреналіну в крові.
Comments are closed.