У театрі крім робочих майстерень, каси, фойє та зали, є ще одна кімната — музейна. Саме у ній живе цілісіньке королівство ляльок — від найстарішої, що «вийшла» на сцену нашого театру в 1946 році, до найсучаснішої, яка нещодавно зійшла зі сцени, аби долучитися до веселого товариства собі подібних. Коли перебуваєш у тому королівстві, здається, що, навіть будучи незворушними, вони вміють розповідати неймовірні казкові історії, запрошуючи тим самим у країну дитинства і дітей, і дорослих.

Щодо вистав, то ляльки й актори діють тут паралельно. Вони — єдиний світ. Щоправда, є вистави, у яких ролі виконують виключно актори, а ляльки сприймаються як певна алегорія, символ, а не персонаж. Проте в будь-якому разі процес народ-ження ляльки — це дуже цікаво. За цим процесом спостерігав «Репортер».

Головний художник театру ляльок Ростислав Котерлін каже, що коли режисер приносить йому п’єсу, він обов’язково повинен її прочитати та відчути. Далі обговорюється концепція — від того залежить, якою буде лялька і декорації. Потім — ескізи, креслення. Ростислав говорить, що йому цікаво самому довести ляльку до пуття. Розробка конструкції та фактурне вирішення ляльки має відповідати характерові образу, що заданий в ескізах.

«Якщо в цілому, то в театрі ляльок все має бути дещо гіпер-болізовано, — каже художник. — Лялька має бути гротескною. Голова завжди трошки більшою. Ніс та очі — виразними. А найяскравіше характер ляльки прочитується по губах».

Згідно з ескізами головний художник розписує роботу всім цехам, а тоді й сам може взятися за улюблену справу. «Виліплюю з пластиліну голову в натуральний розмір, — так робиться болваночка, яка розрізається на дві частинки. Після цього заливаю усе гіпсом. Після висихання бутафори на клейстері виліплюють маску», — розповідає Котерлін.

Спец по масках, працівниця бутафорського цеху Ірина Мулик. У театрі вона віднедавна, але особа — дуже творча. Пані Ірина каже, що бавиться тими масками, наче дитина.

Надія Колибаб’юк — спеціаліст з одягання. Вона працює в театрі ляльок вже 22 роки. Пам’ятає, як шила одяг першим лялькам. «Закуповуємо різні тканини. Шиємо костюми, сукні для ляльок. Якщо треба — для артистів, — говорить пані Надія. — Жодна вистава не повторюється, кожна має свою складність і загадку».

Надія Водоставська, бутафор‑декоратор, про різні види ляльок знає все. Маріонетки (ляльки на ниточках), планшетні, рукавичні і гапітні. Найскладніша у виконанні — маріонетка. «Все у тієї ляльки має згинатися так, як у людини, лише за допомогою ниток, — каже пані Надя. — Планшетна — така, що в голові має ручку. За її допомогою артист рухає лялькою. Саме такі гратимуть у виставі «Людовік і Тутті», що незабаром буде поставлена режисером Дмитром Нуянзіним».

Трапляється, що столяр працює одночасно з художником. Наприклад, в останній виставі «Скрипаль на даху» Ростислав Котерлін разом зі столяром Василем Мельницьким, який за сумісництвом працює художником-механізатором, виплітали каркас тіла ляльки з дроту.

Василь Мельницький каже, що найголовніше — виготовлення механізмів. Ті механізми вони іноді вигадують самі. Фантазію столярам треба мати ого-го! По-перше, однакової роботи вони ніколи не роблять. По-друге, їм бажано володіти всіма суміжними спеціальностями — бути і столяром, і художником, і різьбярем, і механізатором. «І то ще не все. Буває, що ніби зібрав усе докупи. А лялька не кліпає ні вухами, ні очима, та ще й руки не сходяться, — додає колега‑столяр Олексій Ліщинський. — А то може бути просто дерево недостатньо висушене».

«Коли робив Соняшник до однієї з вистав, то разів 20 його розбирав, щоб дійти істини, — говорить Василь Мельницький. — Над однією лялькою, щоб вона була досконалою, треба попрацювати чималенько. Що вже казати про велетенські декорації…».

Олексій Ліщинський витесує чергову деталь і каже: «Хочемо, аби лялька мала душу! Тіло без душі ніц не варте».

P. S. Лялька, як найдавніший вид іграшки, і донині залишається одним із загадкових явищ у світовій культурі. Пригадаймо, наприклад, українську народно-традиційну ляльку, яку наші бабусі виготовляли з природних матеріалів (тканини, дерева, глини, соломи, льону, трави, тіста, сиру). Таку ляльку завжди можна навчитися робити власноруч. І, мабуть, добре, що у наш стрімкий, насичений інформацією і технологіями час лялька залишається обов’язковим і бажаним атрибутом життя дітей і дорослих.

 

Читайте Репортер у Google News