—?Ви зустрічалися з керівниками нашої області — Миколою Палійчуком та Ігорем Олійником. Які результати зустрічі?
—?Позитивні. Як я зрозумів, ваше керівництво розуміє, що діти мають бути поза політикою. А контакти, які ми налагоджуємо через мій благодійний Фонд зі школою, — це теж позитивне явище.
Вони підтвердили, що з їхнього боку не буде жодних перепон, а навпаки — різнобічна підтримка.
—?Що це за фонд?
—?Я створив його, коли закінчив діяльність губернатора і перейшов працювати до Державної Думи. За 16 років губернаторства у мене склалося багато зв’язків, є політична вага. Тому є можливості допомагати дітям?сиротам та дітям із проблемних родин.
Назву деякі з програм нашого фонду. Це — «Шкільний автобус», коли усі сільські школи нашої області забезпечили автобусами, сьогодні їх працює 250. Реалізували програму «Від серця до серця» — це дорогі медичні операції у дітей з серцевими захворюваннями. Проведено вже більше 340 таких операцій. Ще одна програма — «Вікно у світ» — забезпечили комп’ютерами та Інтернетом дітей-інвалідів, які займаються тільки вдома. І ось зараз ми допомагаємо у співпраці українських та російських шкіл.
—?Ви вже побували в івано-франківській школі №?3. Які враження?
—?Це досить непогана школа. Вже зараз скажу, що тут хороший колектив, досвідчені педагоги. Це люди, які розуміють, що виконують благородну місію, тому що мовна багатогранність — це правильно.
—?Як прийшла ідея про співпрацю між школами?
—?Цікаво, що спочатку я отримав лист від школярів із пропозицією розпочати співпрацю. До нього була написана рецензія вчителів про те, що вони повністю згідні зі школярами, і ситуація така, що Росія має допомагати російській мові в Україні.
—?Під час візиту до третьої школи ви розповіли, що погоджували це на рівні МЗС Росії…
—?Налагодження контакту з цією школою для мене було вирішеним питанням. Та проаналізувавши ситуацію, подумалось, а чому б не розпочати таку шкільну співпрацю між іншими регіонами України та Росії? Тому я зустрівся з міністром закордонних справ Сергієм Лавровим, звернувся з листом до Володимира Путіна, отримав від них підтримку. Ідею підтримала і Держдума в особі спікера Бориса Гризлова.
—?Чому для співпраці була обрана саме школа №?90 міста Ярославля?
—?Це дуже хороша та потужна школа. З нами приїхав її директор Сергій Терех, який, до речі, народився в Україні. Він загорівся цією ідеєю.
— Івано-Франківська область — серце Західної України. Не було побоювань, що можуть виникнути перепони?
—?Коли я обговорював цю тему в Росії, мені поставили запитання: «А чому ти їдеш з цим саме на Західну Україну?». Але ж розумію, що, до прикладу, в Криму російська мова достатньо поширена, а тут є проблеми суто місцевого плану. Та я вважаю ці проблеми тимчасовими. Час усе розсудить і розставить на свої місця. Ми забудемо різні елементи ворожості. А мова залишиться.
Я би хотів дистанціюватися від будь-яких політичних проблем. Сьогодні перебуваю тут не як депутат Держдуми Росії, а як представник Фонду. Думаю, в умовах, коли влада двох країн знаходиться, в якійсь мірі, у конфронтації, треба вести діалог через громадські організації, які перебувають поза політикою.
Анатолій Лісіцин
Народився 26 червня 1946 р. у Тверській області Росії.
Освіта вища.
1963?1987 — на Рибінському деревообробному комбінаті «Свобода». Пройшов шлях від учня столяра до керівника підприємства.
1987?1991 — в органах влади міста Рибінська.
1991?2007 — губернатор Ярославської області.
Із 2007 — депутат Державної Думи Російської Федерації.
Голова опікової ради благодійного Фонду Анатолія Лісіцина.
Comments are closed.