ВБИВЦЯ

Моє серце стискалося від тривожних передчуттів. Над дверима прибита бляшана табличка. На голубому фоні білими літерами написано: «Вулиця Бомжів».

Жовтого підлітка оточили кольорові, майже прозорі, товариші, загалалакали, оглушливо засвистіли. Двоє монстрят схопилися боротися — і збили стовп куряви. Інші під’юджували їх криками.

Коли їм виповнеться по сім років, то батьки їх продадуть. Дівчаток в борделі, а хлопчиків… ну, на них завжди є попит. Тут би й мертвий прокинувся. Рипнули двері, на порозі стала Магнолія.

Чорна глибина сіней за її спиною здавалася бездонною й таємничею. Магнолія голуба-голуба, а волосся оранжеве.

Магнолія гола. Цнотливо гойднулися округлі стрімкі перса.

—?Знову ти?

—?Знову я.

—?Я ж тебе не кликала. — Дівчина не відступала з дверей, не запрошувала до хати.

—?Ти не кликала, а я однак прийшов! Ти ж і не здогадуєшся, хто ти насправді. Ти…

Від хати, яка стояла через дорогу, за нами спостерігала молода відьма з Братства Свідків Творення Нового Світу. Вона зловтішно посміхалася. Біла, а вдягнена в червоний сарафан з вузькими поворозками на голих плечах.

Під пахвами мала так багато смолистого пружного волосся, що, здавалося, воно заважало їй притискувати руки до тіла, тож і стояла вона, взявшись у боки.

АВАТОРЕ, ТИ ТУТ, ЩОБ ВБИТИ МАГНОЛІЮ, РОЗУМІЄШ?

ТАК. АЛЕ МАГНОЛІЯ МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ.

НА ЗЕМЛІ ВОНА ДАСТЬ ЖИТТЯ ДВОМ ЧУДОВИСЬКАМ, СТАЛІНУ ТА ГІТЛЕРУ… ТИ ЦЬОГО ХОЧЕШ? —  і зникла.

Магнолія:

—?Заходь, чи що! — даючи мені дорогу, ще й рукою показуючи, прошу, мовляв, до хати.

По вустах дівчини перебігла глузлива посмішка.

—?Тоді фригідність — міф? — Єдина кімната переділена барвистою ситцевою завіскою.

Під стіною по?старечому горбився продавлений диван, вишкірив іржаві пружини.

Біля вікна височіло широке ліжко з горою білих подушок, поруч стояв стіл і стілець. Оце все, що було в хаті. — А звідки ж інша крайність — німфоманія? На твоєму місці я б сюди не приходила, — холодно падають її слова.

— Нічого тобі тут робити!

Голос: НЕПРАВДА. ТАК, АВАТОРЕ?

НЕ ЗНАЮ. Я здвигнув плечми. АЛЕ Є, І Я ЦЕ ЗНАЮ, ЖІНКИ-НІМФОМАНКИ, ГОТОВІ ВИБІГАТИ З БУДИНКУ І ЛОВИТИ ПЕРШОГО ЗУСТРІЧНОГО, БЛАГАЮЧИ, ЩОБ ТРАХНУВ ЇЇ, БО ВОНА НЕ ВИТРИМУЄ.

МОЖЕШ І ПРОГНАТИ МЕНЕ, зустрівся поглядом з її очима, А Я ОДНАКОВО ПРИЙДУ. НАЩО БУЛО ОТОДІ ПЕРЕВ’ЯЗУВАТИ КОЛІНО? НУ СКАЖИ, НАЩО?

ЗАРАЗ БИ Я НІЧОГО НЕ ЗНАВ… Я Й ПРИЙШОВ СЮДИ, ЩОБ ТИ ПРОГНАЛА МЕНЕ ЯК… І Я ПІДУ СОБІ ГЕТЬ…

Безмовна й незворушна, тільки великі розгаслі очі німо промовляли: ОСЬ ЗАРАЗ, ЗАРАЗ Я ТЕБЕ ПРОЖЕНУ, довгими тонкими пальцями обох рук вона стиснула свої передпліччя:

—  Іди, іди геть! Геть! — і нервово сіпалася горішня губа, оголюючи білі, гострі зуби, а очі дивилися не кліпаючи. — Або залишайся назавжди. Так простіше. Коли б ти тільки знав, любий, як я ненавиджу тебе!