У Венето, за даними місцевих організацій, українці посідають четверте місце серед усіх іноземців. У Венеції — головному місті регіону Венето — налічується до чотирьох тисяч громадян України. Причина цього проста: тут є робота. Це регіон старожилів, а людям похилого віку часто потрібні доглядальниці. І найчастіше венеціанські сім’ї наймають для цього саме українок.
За роки існування українська громада розширилася, і тепер приростає саме завдяки своїй усталеності: заробітчанки (а саме жінки становлять більше 80 відсотків українських іммігрантів) привозять своїх дітей та чоловіків.
Уже майже вісім років у Венеції діє українська католицька церква, при якій працює недільна школа. Венеціанські українці мають свій хор, що їздить з гастролями по інших містах Італії. А днями у місті з’явиться невеличкий культурний центр для українців, розповідає президент українсько-італійської культурної асоціації «Україна-плюс» Тамара Познякова: «На півострові Сант-Елена, це мікрорайон Венеції, дають приміщення для наших жінок, щоб можна було зайти кави попити, поговорити, — на зразок культурного центру. Ми чотири роки цього добивалися, і от зараз одна з асоціацій італійських жінок запропонувала своє приміщення, безкоштовно».
У новому центрі планується відкрити також курси італійської мови, які вестимуть два викладачі-італійці, та курси плетіння біжутерії — для тих, хто зараз без роботи. У «водній» частині Венеції це буде перший подібний осередок, а в сухопутній її частині — Местре — український центр вже існує, каже Тамара Познякова. На питання, як воно — жити і працювати між землею і водою, пані Тамара посміхається: «У мене не було й нема того враження туриста. Зараз ми провели три-чотири екскурсії по Венеції, якраз для тих, хто живе у Венеції і в Местре. Бо ми живемо, а не знаємо, де. Я завжди кажу: до Венеції гарно приїхати туристом, на тиждень. А бігати по роботах з п’ятої ранку — знаєте…»
Тернопільчанка Галина Дулеба відзначає, що до Венеції треба звикнути: «Не всі наші люди там утримуються, тому що вологий клімат — все ж таки постійно вода. Є такі, що мусили міняти роботу через здоров’я. А є такі, що дуже хочуть там працювати. Місто ж дуже гарне, вражає архітектура… Більше такого, мабуть, ніде нема. Це як уперше зайти в київську Лавру. Не дивно, адже Венеція — одне з чудес світу».
Comments are closed.