Політика

Тупиковий період

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Напередодні візиту відбулася телефонна розмова між Ющенком та Медведєвим. За деякою інформацією Ющенко вирішив попередньо домовитися щодо делікатного питання  —Чорноморського флоту. На думку більшості експертів, росіянам уже треба починати підготовку до виведення своїх кораблів із Севастополя, щоб встигнути до 2017 року, як це передбачено двосторонніми міждержавними угодами.

Однак, у цій телефонній розмові президент Росії назвав позицію Ющенка щодо виведення Чорноморського флоту неконструктивною, маючи на увазі травневий указ Ющенка щодо підготовки законопроекту про припинення з 2017 року дії російсько-українських угод про перебування Чорноморського флоту на території України. Що міг на таке відповісти Ющенко? Питання зовсім не риторичне.

Тому, зважаючи на явні розбіжності у цьому питанні, Чорноморський флот так і не став предметом розмови уже під час очної зустрічі Ющенка і Медведєва. А про що говорили? Про міцну дружбу обох країн і про те, що усі спірні питання у двосторонніх відносинах можна вирішити (Ющенко).

Про те, що прагнення України приєднатися до НАТО не бажане для Росії (Медведєв).

А ще протягом розмови Медведєв двічі запитував, чи сподобалася Ющенку планова екскурсія на Соловки, яка відбулася днем раніше. Наступними словами російського президента можна передати практично весь настрій діалогу: «У нас есть о чём поговрить, есть чего обсудить, повестка дня насыщенная, времени мало, жизнь так устроена, но я хотел бы у вас спросить, как вам Соловки?»

Це так, якби Параска і Одарка зібралися працювати на городі. Але зустрілися і замість роботи (або щоб не працювати) так, між іншим, обговорюють вчорашній мильний серіал (хоч Медведєву до гостроти путінських «шуточок» ще досить далеко).

А після всього до преси виходить усміхнений Лавров і повідомляє, що з 1 січня 2009 року ціни на російський газ для України зростуть у 2 рази і що за словами Ющенка це лише сприятиме економіці України.

Хоч самому Ющенку я не заздрю. Він потрапив у ситуацію політичного цейтноту, бо наразі ще невідомо, хто ж насправді визначатиме російську зовнішню політику — Медведєв чи Путін. Тому для того, щоб спробувати розв’язати цей політичний кросворд, потрібний певний час.

Очевидним здається лише одне — українсько-російські відносини уже не можуть вирішуватися за переговорним столом. Надалі вони будуть вирішуватися лише у державних кабінетах, тобто у форматі уже добре відомої нам так званої «підкилимної політики». Питання у тому, настільки такий підхід до зовнішньої політики буде ефективним і що він дасть для покращення відносин між обома країнами.