Роман Шухевич 60 років тому дав свій останній бій. Дата 5 березня 1950 року, день смерті на полі слави генерал-хорунжого УПА «Тараса Чупринки» — Романа Шухевича, Голови Генерального Секретаріату УГВР, Головного Командира УПА й Голови Проводу ОУН на українських землях, входить в історію визвольних змагань українського народу на рівні всіх світлих і одночасно найболючіших дат нашої історії.
60 років тому в селі Білогорща біля Львова легендарний генерал дав свій останній бій.
На операцію по знешкодженню Шухевича більшовицькі окупанти кинули більше 700 вишколених солдатів. Наказ був брати живим будь-якою ціною. Але Бог дарував командирові ласку піти у Вічність, як годиться справжньому воїну, прихопивши з собою кількох ворогів.
Навіть мертвого Шухевича неймовірно боялися. Його тіло після впізнання знищили, щоб і сліду на землі не залишилось. Не так давно один із виконавців ліквідації вже мертвого командира начебто показав місце над Збручем, де останки Шухевича спочатку спалили, а потім кинули в річку. Після проведених пошуків на тому місці справді було знайдено два фрагменти обгорілих людських останків, але чи належать вони Командирові — досі невідомо. Люди, які пообіцяли провести експертизу, залягли «на дно» з невідомих причин.
Роман Шухевич — легендарна постать. Люди такої величі духу і такої мужності не надто часто приходять у цей світ, їхня поява символізує справжню унікальність епохи. А його епоха була і страшною, і величною водночас. На бій за своє право жити піднявся весь народ, століттями нищений і зневажений. Піднявся всупереч усьому — історичним обставинам, умовам, планам окупантів і володарів світу. Навіть всупереч логіці, здоровому глузду та самій смерті. Україна не входила ні в чиї плани. Все було проти, всі були проти, але велика жертва мільйонів не була марною. Кров, вилита ріками в землю, не стекла, кістки не зігнили. На тій крові нині народилися ми. Наша Незалежність — це результат їхнього Чину…
Нині можна по-різному оцінювати ті події, все залежить від окулярів, через які дивитися. Можна вишукувати помилки і гріхи там, де їх не було, віднаходити скалки в чужих очах і не визнавати цілих колод в очах власних. Можна з піною на устах битись в істериці, живучи в полоні стереотипів. Будь ласка. Бог розсудить, а час все розставить на свої місця.
Незаперечним є тільки те, що такі люди як Роман Шухевич навіки вписали своє ім’я в золоту книгу Української Нації. Своїми вчинками і своєю смертю вони зробили максимум, що могли для свого народу і своєї землі. Бо що може бути солодшим, як загинути в боротьбі за рідну землю? Подобається це комусь чи ні, схвалюють це історики в Москві чи в Варшаві, чи не схвалюють — це їхнє особисте горе. Але Шухевич — Герой України! Був ним до підписання президентського указу і залишиться ним навіки. Бо Великі Українці не визначаються на шоу, вони народжуються з крові свого народу, живуть для нього і кладуть на його вівтар свою душу і тіло.
Білогорща — святе місце паломництва. Сотні тисяч патріотів України з усіх куточків земної кулі відвідують кожного року цей символ незборимого духу України. Вклоняємось і ми світлій пам’яті незабутнього командира…
Богдан Купчинський, історик, член Всеукраїнської спілки краєзнавців
На фото внизу:
1) Фото з поштової марки, випущеної «Укрпоштою» в 2007 році з нагоди столітнього ювілею від дня народження Романа Шухевича.
2) Пам’ятник Роману Шухевичу в с. Тишківці Городенківського р-ну.
3) Пам’ятник (погруддя) в с. Білогорщі (новий; відкрито 5.03.2009 р.).
4) Роман Шухевич — Герой України.
Comments are closed.