На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його не було видно й приказував: «Аби й надалі ви мене так не бачили» (Тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров’я близьких і рідних та бажали Царства небесного померлим (бо ще блукали тут душі покійних, які ставали охоронцями нив і полів, щоб сприяти урожаю та приплоду).
Того ж вечора господар, взявши сокиру, перевесла й кутю, обходив домашніх тварин, пасіку й сад, благословляючи своє господарство (обухом сокири тричі вдаряв по деревах і погрожував їх зрубати, якщо не будуть плодоносити). Дівчата, як і на Андрія (13 грудня), збиралися в гурти й проводили різноманітні гадання й ворожіння (рахували внесені поліна чи прутики в заборі, якщо парне число то на одруження і т.?п.).
Досвідчені господарі примічали погоду: морозно і сніжно — на здоров’я людей і худоби, на урожай хліба, а тепло й без снігу — навпаки. Зоряне небо — добре будуть нестись кури, вродять гриби й горох. Густий іній — добрі зернові й мед і т.?п.
Цей день також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії — знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса.) Етнологи твердять, що Маланка — найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам’яного віку (неоліту). Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів («стражу») та звіроподібних («диганію»). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок. Очолювали містерію Маланки лідери — «калфи», а кульмінацією була боротьба «ведмедів» — найсильніших хлопців кожного кутка села.
«Маланкою» був, як правило, переодягнений дівчиною хлопець. Зазначені персонажі, а серед них були ще й «звізда», «коза», «дід», «циган», музики, міхоноша (все нежонаті парубки) творили т. з. «живий вертеп» і обходили з щедрівками кожну оселю, бажаючи господарям всіляких гараздів.: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я».
Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда, яка тривала 12 днів (7?19.01), була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця. Вважалося, що на Щедрий вечір «Щедрий Бог» ?Сонце сходить до українських осель і щоб сприяти цьому — а значить добробуту й щедрості, провадилась вказана містерія свята.
14.01. відзначався Новий рік та Св. Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями.
З самого ранку хлопці набирали в рукавички і кишені зерна й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: «Ой роди, Боже, жито — пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!… На щастя, на здоров’я, на Новий рік!». Господар щедро винагороджував засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом.
Comments are closed.