Першими заробляють власники ксероксів, що встановлені у різних магазинчиках по периметру навколо ВНЗ. Адже деколи на весь потік виявляється всього декілька повноцінних конспектів з якогось предмету, і їх починають активно копіювати. Тут тільки встигай заправляти папір та фарбу в ксерокс…
Особливо вимогливі викладачі вимагають пред’явити їм не ксерокопії, а власноручно написаний манускрипт зі свого предмету. Тут вже не до жартів. Треба йти купувати зошити, ручки і сідати на одну-дві ночі, переписувати скопійоване.
Для особливо нерадивих студентів викладачі мають такі ж особливі тортури — реферати. У цьому випадку черга доходить до численних інтернет-клубів, яких, як можна здогадатись, найбільше теж навколо закладів вищої освіти. За плату в двадцять-тридцять гривень за день-два ви матимете на руках необхідний реферат, акуратно роздрукований, щоправда, його необхідно ще вичитувати і правити, бо ж часто ці реферати «строчать» такі ж шибайголови. Проте потреба вичитки вже залежить від викладача. Є «унікали», які задовольняються, коли їм просто показують двадцять листків паперу з прикріпленою гарною титульною сторінкою…
З курсовими роботами та ж історія. Справді пишуть їх тільки представники прикладних технічних спеціальностей, де курсова має бути результатом практичної роботи та дослідження. Гуманітарії ж легко обходяться все тим же Інтернетом. Ціна на курсову роботу — від п’ятдесяти гривень. Якщо ви не бажаєте платити більше, то краще не користуватися посередництвом адмінів інтернет-клубів, а сісти самому за комп’ютер, знайти необхідну роботу, надіслати замовлення, переказати гроші на вказаний банківський рахунок і з гарантією у 99?% курсова прийде вам на «електронку» вже наступного дня.Та в багатьох випадках студенти не опускаються до такої роботи. Багато з них замість праці над курсовими роботами, підготовки до заліків та екзаменів свідомо дають хабара і, як кажуть, «не парять собі голови». Щоправда, не відомо, що легше…
Хабар можна давати декількома шляхами. Деколи вдається дати хабара напряму викладачу, але таке проходить далеко не зі всіма. Таке практикують тільки по непрофільних предметах, або з викладачами, заліки в яких не коштують надто дорого. Проте останніми роками збільшились не тільки ціни хабарів, а страх попастись на гарячому. Тому більшість викладачів працює з посередниками. Це має бути солідна людина, найкраще, якщо працівник того ж ВНЗ, яка вміє домовлятися. Не хвилюйтесь, навіть якщо це ваш родич, він теж не залишається обділеним. Посередники завжди в суму хабара включають і свій відсоток. Зазвичай хабар дається на нейтральній території, щоб «не попалили».
Розцінки у франківських ВНЗ різні. Найдешевшим по хабарництву є Прикарпатський національний університет. За ним по зростанню йде технічний університет нафти і газу (теж національний), ну, а найдорожчим, як ви вже здогадались, є Медичний університет. Якщо ціни на залік вимірюють у гривнях, то «добровільний» внесок за екзамен — виключно у «вічнозелених».
Зі слів студентів цих ВНЗ, які із зрозумілих причин просили не називати їх (люди просто ще хочуть отримати дипломи), кореспондент «Репортера» дізнався про приблизні розцінки на екзамени та заліки у цих університетах. Звичайно, беруть хабарі далеко не всі, проте окремі викладачі, що розписуються у залікових книжках за гроші, за таке задоволення і беруть немало. Є студенти, які за одну сесію витрачають близько двохсот умовних одиниць…
Comments are closed.