Політика

Повернімо забуті імена

Google+PinterestLinkedInTumblr

Сьогодні бодай поверхнево хочу познайомити вас з родоводом Колянковських — Колянківських. Нині нащадки цього славного роду проживають в Івано-Франківську, Львові, у різних містах США. Більш докладно про цей рід йшлося чотири роки тому на міжобласній генеалогічній конференції, що відбулася у Львові.

 

Зокрема, родинні перекази стверджують, що засновниками роду були брати — бояри князя Данила Галицького. Рід Колянковських у давні часи мав маєтності на Поділлі, власний герб Доленгів, про що достовірно свідчить «Польська енциклопедія шляхетна», видана у Варшаві в 1935 році. Протягом кількох сотень років представники роду Колянковських поєднували свою долю з представниками інших національностей, зокрема з литовцями, були спорідненими з Ягайлами. Але ніколи не забували про своє українське походження.

Наприклад, Матвій Колянковський, який мав університетську освіту, свого часу був комісаром фінансів на Косівщині. Розмовляв тільки українською, в такому ж дусі виховував дітей. Дещо докладніше хочеться розповісти про його сина Олександра (1870?1950). Цей чоловік, прах якого покоїться на цвинтарі, що по вулиці Київській в обласному центрі, вартує чимало добрих слів, враховуючи його громадську та господарську діяльність на гірських теренах Івано-Франківщини.

У родині, в якій виховувався Олександр, панував культ опришка Олекси Довбуша. Тому й друзі та рідні називали його Олексою. Він закінчив Коломийську гімназію. Здобув економічну освіту і тому основною його діяльністю була робота податкового інспектора в Надвірнянському повіті. Більш як 50 років, з 1892 до 1944 рр., тобто в умовах Австро-Угорщини та Польщі, він очолював український кооперативний банк, був успішним директором споживчої кооперації «Сила» в Делятині. Проводив велику роботу в роки Першої світової війни по забезпеченню харчами мешканців Делятина та навколишніх сіл, а також виконував керівну роль в управлінні лісами. Крім усього цього Олександр (Олекса) Колянковський захоплювався літературою. Близько знався з Марком Черемшиною, Лесем Мартовичем, Василем Стефаником.

З останнім О.?Колян­­ковський часто листувався. Про це свідчать листи новеліста до свого приятеля-банкіра, датовані 1934?1935 роками. Одного з таких листів з дозволу родини автор цієї публікації свого часу передавав до музею освіти, що діє в Прикарпатському національному університеті, а ще один був переданий батькові відомого краєзнавця з Делятина В.?Клапчука.

Олександр Колянковський був особисто знайомий з Іваном Франком. Цікава деталь, коли у 1933 році у Львові на Личаківському цвинтарі відкривали надгробок Каменяреві, товариство «Просвіта» у Делятині делегувало О.?Колянковського взяти участь у цьому заході. Потрібно наголосити, що Олександр Колянковський разом з трьома синами та донькою у першій половині ХХ ст. брали активну участь у діяльності місцевої «Просвіти». З їх участю у містечковій читальні «Просвіти» проводилися вечори, присвячені І. Франкові, М.?Лисенкові, Т.?Шевченкові. Про це нині сповіщають матеріали, що зберігаються в архівах. Незмінним натхненником і генератором патріотичних ідей «Просвіти» в ті роки був Олександр Колянковський.

В біографії цього патріота, вірного сина землі карпатської є і такі записи: «… з 1915 по 1918 рр. був обраний комендантом Делятина, а у воєнний час підпорядковувався полковникові Оссовському. У час ЗУНР був мером Делятина, аж до приходу поляків в Галичину».

Неабияке зацікавлення і бажання дальшого дослідження викликає й факт одруження Олександра (Олекси) Колянковського. Його дружиною і згодом матір’ю їхніх чотирьох дітей стала Анна-Марія Гінке (1878?1918). Вона була дочкою власника фабрики порцеляни в Богемії Йозефа Гінке і внучкою намісника цісаря в Галичині Карла Гінке. Їхнє знайомство відбулося у Яблунові, куди Анна-Марія приїхала на відпочинок. Між молодими людьми виникло таке кохання, що Анна — Марія більше не покидала Карпат. У їхньому власному будинку, на одній з вулиць Делятина часто бували поважні гості зі Львова, Відня, Коломиї, Снятина та інших міст. У Львівському архіві зберігся документ про намір приїхати до Делятина ерцгерцога Максиміліана.

На превеликий жаль, Анна-Марія Гінке, рятуючи життя одному з синів, який взимку травмував руку, застудилася, захворіла на запалення нирок, померла. Їй тоді було сорок років. Чоловікові, який передчасно став удівцем, довелося далі виховувати дітей.

Вони виросли, вивчились. Найстарший син Євген (1901?1984) закінчив Львівський університет. Магістр права. Працював адвокатом у Львові, Делятині. Деякий час був мером Делятина. Емігрував до Австрії, а згодом поселився у Канаді. У Нью-Йорку мешкає його син Євген-Святослав. Другий син Олександр (Лесь) Колянковський (1905?1998) навчався у Коломийській гімназії, студіював право, працював митником у Гдині (Польща). У 1945 році разом з сім’єю повернувся з Австрії до Станіславова. Працював бухгалтером. Разом з дружиною Любою Смольницькою виховали трьох дітей. Донька Христина — лікар-терапевт, її чоловік Мирослав Козак також був лікарем. З медициною, з архітектурою пов’язали своє життя діти й онуки. Друга донька — Лариса — педагог музичної школи. Чоловік п. Лариси — інженер Ярослав Фабрика. Мають двох дітей, четверо онуків. Син Мирон — інженер-механік. Вправний скрипаль. У його сім’ї є один син. Тарас. Працює адвокатом у Львові. До речі, він єдиний, що носить прізвище Колянковський. Тобто продовжувач цієї родинної гілки Колянковських. Ще один родич, представник цього родоводу — Євген Колянківський проживає у Нью-Йорку. Уважний читач, напевно, побачив різницю в написанні прізвища. Так, справді, ті з родини Колянковських, хто після Другої світової війни виїхали до США, змінили прізвище Колянковські на Колянківські, щоб підкреслити своє українське походження.

Варто згадати ще двох представників цього роду — сина Ярослава (1912?1987), який помер у Монреалі, та дочку Марію (1909?2001). Вона у дев’ятирічному віці втратила маму. Здобула освіту в учительській семінарії. Була свідомою українкою і великою патріоткою. Свого часу вийшла заміж за журналіста і письменника Ярослава Геруса. Були у Відні, опинилися у США. Останніми роками проживала у Флориді. Після здобуття Україною незалежності кілька разів відвідувала рідню у Львові та Івано-Франківську. Сім років тому померла тут на рідній землі. Похована на Чукалівському кладовищі поряд з могилою брата Олександра (Леся).
Світлої пам’яті Марія Колянковська-Герус, зустрічаючись з племінниками, онуками і правнуками своїх братів, повторювала: «Моя мрія, щоб Ви, Колянковські, не розгубилися так, як сім’я моєї мами».

Просімо Всевишнього, щоб збувалися мрії Марії Герус, щоб розширювався родовід Колянковських і у нас, і за океаном. А ще подбаймо, щоб бодай у Надвірній, Делятині чи Косові була хоча б одна вулиця «Родини Колянковських». Цей рід — родовід вартує, щоб ми, вдячні нащадки, пригадали призабуті імена уродженців нашого краю.

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.