На користь країні
Чіткого визначення блогів немає й досі — зазвичай під ними розуміють самостійне наповнення власного сайту текстами, фотографіями, аудіо- та відеозаписами. Для створення блогів використовують спеціальні інтернет-ресурси: Livejournal (Живий Журнал, або ЖЖ), Liveinternet, Dnevnik.bigmir.net, Blogger, Hibloggernet, та інші). Або ж заводять рубрику «блог» на інформаційному чи розважальному сайті, де всі читачі мають можливість прокоментувати прочитане чи побачене.
Звісно, публічні щоденники політиків, шоу- чи інших «зірок» суттєво підвищують рейтинги сайтів, які їх розміщують. Саме тому засновники ресурсу Hiblogger.net у 2007 році провели акцію під назвою блоголізація. Вони самі створили щоденники для головних політиків України. Для Віктора Ющенка (yushchenko.hiblogger.net), Віктора Януковича, (yanukovych.hiblogger.net), Юлії Тимошенко (tymoshenko.hiblogger.net). Пізніше були створені блоги й для інших політиків. Паролі доступу до блогів відіслали на адресу Секретаріату Президента, Кабміну, відповідних партій із супроводжуючими повідомленнями: «Якщо політики будуть вести свої блоги, то це піде на користь усій країні».
Нині багато із цих інтернет?сторінок так і залишилися порожніми. У кращому випадку прес?служба певного політдіяча поповнює їх інформаційними повідомленнями про діяльність свого патрона. Наскільки це пішло на користь Україні, хто знає, але сміття у «всесвітній павутині» трохи побільшало.
Вибачте, дякую…
Більш-менш правдоподібно виглядають блоги політичних діячів на сайті «Української правди» (blogs.pravda.com.ua). Туди дописують народні депутати, лідери партій, деякі губернатори та міські голови. Може за когось і тут активно працює прес?служба та піар-технологи, але сайт намагається переконати читачів, що ці опуси політики витворили самостійно.
До прикладу, народна співачка і водночас народний депутат Оксана Білозір на блозі розмістила депутатське звернення до міністра внутрішніх справ з приводу переслідування студентів донецькою прокуратурою. Цікаво, що приводом до звернення став пост (допис) на блозі тієї ж Укрправди письменника Сергія Пантюка. Отож, якщо раніше приводом до депутатських звернень були скарги громадян, то тепер, виявляється, достатньо читати блоги.
До речі, в одному із останніх своїх постів Оксана Білозір вибачається перед виборцями за те, що не виправдала їхні надії. Точніше — не змогла пролобіювати закон «Про державне регулювання грального бізнесу». Спочатку авторка ділиться емоціями «Зранку відчувала певне напруження, готуючись захищати свої поправки до проекту Закону». Після того розповідає про перебіг голосування, а потім просить пробачити: «Приношу вибачення тим, хто звертався до мене з проханням звільнити їх міста і села від гральних автоматів».
І тут же закликає на допомогу: «Змушена визнати: без Вашої підтримки, без масового тиску виборців на Голову Верховної Ради України, на Погоджувальну раду, на голів депутатських фракцій, на депутатів, побороти засилля гральних закладів практично неможливо».
Політики на блогах часто просять вибачення та дякують. Або ж критикують колег чи опонентів. Наприклад, Віталій Кличко, знаменитий боксер і лідер блоку свого імені у Київській міській раді у своєму щоденнику на Укрправді зазвичай просто «мочить» столичного мера Леоніда Черновецького (не забуваючи між рядками піарити і свою фракцію у міськраді). Б’є прицільно, як у боксі: звинувачує «космічного» голову в ганебній бездіяльності; називає його проблемою з великої букви «Ч», яку негайно треба вирішити; більше того, замахується на «святе» — піддає сумніву щиру любов київського мера до пенсіонерів. А коли прихильники і патріоти Черновецького (є й такі!) почали писати коментарі на його захист, Віталій Кличко чемно подякував їм за конструктивну критику. Це свідчить про те, що спортсмен потрохи вивчає інтернет-дипломатію.
А от перший президент України Леонід Кравчук, незважаючи на ораторську майстерність, не витримав критики читачів і обмежився в блозі лише одним дописом…
Лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок також активно критикує політичних опонентів під заголовками «Таємниці газової принцеси» (не важко здогадатися про кого йдеться), «Напівкроки Президента», «Білосердешні на Тернопіллі викинули білий прапор». Попри майже відверте «мочилово», Тягнибок на своєму блозі успішно підтримує націоналістичний імідж — пише про Бандеру, ОУН-УПА та про святого Миколая як альтернативу «совіцькому дєду Марозу».
Без церемоній
Як уже згадувалося, однією з особливостей блогів (напевно, позитивною) є можливість коментувати їх всяк і кожному. Тож, на блогах публічних діячів коментатори відриваються на всі 100?%, нерідко переходячи на особистості.
Тут і анекдот про улюбленого політика написати можна, і відверто облаяти, і психом назвати, і пораду недоречну дати чи задати провокаційне запитання на кшталт: «А що Інтернет уже й у психушці є?». Цікаво, що політдіячі також пишуть «коменти» — як самі собі, так і своїм колегам. Попри це, більшість з них стараються аргументувати свої дописи і принаймні думають, що, кому і з якою метою пишуть.
Нещодавно блоги з’явилися і на місцевих франківських сайтах, куди почали дописувати люди, які вважають себе причетними до місцевої політики. Наприклад, головний прикарпатський «порист» Руслан Коцаба, особливо не переймаючись питаннями аргументації чи толерантності, активно критикує дії міського голови Віктора Анушкевичуса. Проте, читаючи такі твори, інколи складається враження, що це не просто критиканство, а якийсь потік думок із хворобливої підсвідомості. До таких блогів і коментарі — відповідні. Може власникам сайтів таке подобається? Адже, піар на скандалі — теж піар…
Утім, довго писати у блог для одного сайту небезпечно. Адже політики часто змінюють позицію, уподобання, ідеологію. І читач може простежити це у віртуальному щоденнику. Тому не всі політики наважуються на ведення блогів. Крім того, можна прослідкувати, як час від часу періодично то відкриваються, то закриваються і знову створюються нові персональні інтернет?сторінки політиків. А разом з тим, змінюються їхні думки, погляди, дії.
Comments are closed.