Політика

Майбутнє землян

Google+PinterestLinkedInTumblr

Хронологічно наступною панівною цивілізацією на Землі була цивілізація триоких великанів. І дійсно, всі стегоцефали як їхні здеградовані нащадки — давні амфібії, рептилії, в тому числі й динозаври мали третє око, пов’язане з шишкоподібною залозою — епіфізом. Таке саме пристосування зберегли донині й деякі види ящірок та новозеландська гаттерія. А після триоких зародилася цивілізація титанів. Від них пішли великі ссавці: гігантські хижаки, лінивці, медведі, слони, кити. Цивілізація людей сучасного типу значно молодша й веде свій родовід від покоління Богів. А передувала їхній появі битва Богів і титанів, у якій перші перемогли.

До речі, відголоси про такі цивілізації та пов’язані з ними події на планеті надибуємо не лиш у ведичній літературі, але й у вікодавній усній та писемній творчості багатьох теперішніх народів.

 

Посеред вибору

Та «якщо ми погоджуємося з тим, — пише, наприклад, уже згадуваний у попередніх публікаціях один з ідеологів концепції ведичної деволюції людства Майкл Кремо, автор «Забороненої археології», — що людина і все живе вийшли з вищого світу чистої свідомості, відокремилися від єдиного розуму, від Бога, то маємо задуматися над шляхами повторної еволюції, тобто про повернення до того первинного стану. У Ведах наведено велику кількість способів і методів для трансформації свідомості з такою метою. Нині одна з найкращих технік — це медитація й читання мантр, зокрема повторення імен Бога.

Майже в кожній релігійній традиції є такі короткі молитви, котрі рекомендують вірним для застосування. Такі медитації, звісно, ліпше проводити під керівництвом духовного вчителя. Я сам почав практикувати мантру з іменами Бога на санскриті під патронатом свого наставника Бхактіведанти Свамі Прабхупади. Тож мої дослідження походжения людини спонукали мене до реалізації теперішньої мети людського існування — трансформації матеріалістичної свідомості в чисту божественну свідомість, котра перебуває в гармонії з Єдиною Свідомістю у Всесвіті, джерелом всеохопного щастя».

В такій позиції, як бачимо, збігаються і погляди шанувальників Вед, і переконання адептів теорії про сходження рас, яку ми детально виклали в першому нарисі «Майбутнього людства»: опинившись у долині земної юдолі, людина живе у стані постійного вибору. Вона своїм мисленням, мовленням, діями сама щомиті формує особисте прийдешнє, тобто власну долю, вибирає, образно кажучи, між життям і смертю — між можливістю повернутися назад, догори, до Раю і здатністю спуститися ще в нижчі кола матеріального — до рівня тварин, а відтак і дияволоістот з перспективою наступного перетворення в космічне сміття, чи до ступеня безневинних рослин і мінералів, або ж до вічних страждань, як ідеться у християнській релігії.

 

Повернення до Раю

Сподіваємося, що в попередніх публікаціях ми навели достатньо аргументів на користь того, що історію людства, надто ж у так званому її доісторичному аспекті цілком можна розглядати як інволюцію вищих розумних сутностей. Нині вони деградували до рівня орієнтовно напівтварин. Принаймні життєплин сучасної 6,6?мільярдної спільноти землян, з її екологічними проблемами, виснаженими енергоресурсами, з війнами, злиденністю цілих народностей, тощо назагал аж ніяк не справляє враження існування абсолютно мудрої розвиненої цивілізації.

В цій ситуації лише окремі індивіди внаслідок особистісних зусиль («Царство Боже здобувають силою», як сказано в Євангелії) вибираються з загального потоку і прискорено розвивають у собі закладений у кожному homo sapiens’ові боголюдський потенціал. Решта ж, мовляв, повільно й понуро, хоча темпи життя щодесятиліття й подвоюються, сповзає невідь-куди, втрачаючи риси і властивості предків?небожителів. Однак існує й інша, не менш аргументована точка зору на призначення й будучину загалу землян. Її ідеологи впевнені, що не лише вибрані представники людства, але все воно переважно (за невеликим винятком) усією масою поступово, значно повільніше, ніж ті «обранці», але заразом неухильно еволюціонує.

Правда, між прихильниками цих двох полярних поглядів існує прошарок поміркованіших учених, котрі більш діалектично трактують мету людського буття у всесвіті і роль соціуму в житті окремої особи. Скажімо, академік Російської народної академії наук Юрій Фомін каже, що у фольклорі різних країн ніде не мовиться, ніби людина — це вершина чи вінок творіння. Народна мудрість навчає, що все живе дійсно або розвивається, або ж занепадає. Проте, стверджує вчений, протягом найближчого століття людство без будь-якої роботи над собою, лише пожертвувавши своїми негативними звичками, набуде нових властивостей, що й приведе до формування нового біологічного виду істот розумних. Такі нащадки землян уже, мовляв, не руйнуватимуть Землю й середовище свого проживання, а, навпаки, перетворять дійсність у казку — в Оселю з райськими зручностями.

 

Храм чи мурашник?

Нові люди матимуть більш розвинуті органи відчуттів, що даватиме їм можливість свідомо сприймати й оцінювати різного роду космічне випромінювання, яке неабияк впливає на мислення й емоції нинішніх несвідомих щодо того землян, стверджують футурологи. Тож володітимуть яснобаченням, левітацією, телекінезом та іншими властивостями, які називають нині паранормальними, тобто такими, що виходять за рамки наших звичних уявлень про самих себе. Водночас, за їхніми словами, сапіенси втратять автономію мислення і стануть частиною єдиного інформаційного поля планети — своєрідного Храму, що дозволить кожному легко здобувати нові знання, але й вони й набутий на їхній основі досвід відразу ставатимуть досягненням усіх…

Та цікаво, що в цих віщуваннях їхні автори не вбачають тих підводних каменів, про які застерігають якраз адепти теорії ведичної деволюції. Вже нинішнє покоління землян разюче схоже способом життя на Землі як у всепланетарному гуртожитку до мурашок та бджіл. І ось чому. Цих комах жодним чином не можна вважати ні підготовчою ланкою до формування людини, як вважають неодарвіністи, ні побічним продуктом людської інволюції. По-перше, їхні тіла і будовою своєю, й функціями організму значно досконаліші за наші та інших ссавців. По-друге, мурахи та «божі мухи» викликають захоплення дивовижною повнотою й раціональністю організації свого колективного соціуму. Спостереження за їхнім життям переконають найприскіпливішого дослідника, що початкове облаштування саме такої структури вулика чи мурашника, яка є нині, вимагало від перших «будівничих» здорового глузду й потужного логічного мислення.

Це дозволяє припустити, що колись бджоли й мурашки являли собою могутні й по?своєму розумні цивілізаційні спільноти на Землі, а нинішні їхні форми — це вироджені нащадки. Але одночасно із захопленням не може не відштовхувати абсолютна неможливість для кожної окремої особини з вулика чи мурашника звільнитися від колообігу «гуртового» життя в ньому. Схоже, ті комахи попервах організували своє життя на основі «марксизму», котрий виглядав їм точним і науковим. Інакше кажучи, вони реалізували «соціалістичний порядок речей», щось на кшталт СРСР, який цілковито підкорює індивіда інтересам загалу (аналог цьому демонструє нині Євросоюз з його Шенгенською зоною та її тотальним контролем за допомогою єдиного електронно-інформаційного поля за кожним жителем країн, що входять до неї, та всіма гостями цього політично-економічного утворення).

Таким чином, відмінно налагодивши комуножиття в кожному вулику та мурашнику, яке вже не вимагало розумових зусиль, бджоли й мурахи зруйнували всіляку можливість для розвитку індивіда і його виокремлення з загальної маси. Але саме особистісний поступ кожної істоти і становить мету природи. Адже всіляка жива структура — чи то комаха, звір, чи людина, або дерево — це проекція космічних принципів, складний символ, багатогранний ієрогліф. Однак бджоли й мурашки порушили свій зв’язок з законами природи, припинили відображати їх індивідуально, а змогли відбивати їх лише колективно. Тому через деякий час їхні мисленнєві здібності, не потрібні в добре організованому вулику чи мурашнику, атрофувались, а з покоління в покоління передавалися лише автоматичні звички. Еволюція припинилась…

Але чи не те саме чекає землян, підключених до єдиного інформаційного поля, якщо в них відпаде потреба думати? Оволодівши зокрема телепатією, широкий загал надлюдей скасує й необхідність у живому словесному спілкуванні. Навряд чи хтось творитиме тоді поезію, прозу, музику… Та чи насправді така ймовірність цілком реальна? Читайте розвиток цих роздумів у наступному нарисі.

(Далі буде)

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.