УКРАЇНА ПАМ’ЯТАЄ, ЯК САМЕ?
Про Голодомор Україна пам’ятає. Тепер. Потрібно визнати заслугу Президента Ющенка. Цілком можливо, що саме «Закон про Голодомор в Україні 32-33 років» та поширення дискурсу щодо цього питання стануть чи не найвагомішими здобутками Ющенка в його історії президентства.
Україна вшанувала 75-ті роковини Голодомору справді широко. У Києві відкрили меморіал, на який Кабмін виділив 133 млн. грн., було презентовано «Національну книгу пам’яті». В містах проводили акції, по церквах — молебені. Вогники свічок у вікнах запевняли — люди таки пам’ятають.
В ці дні знову гостро постало питання про перейменування вулиць, названих на честь натхненників Голоду. У Києві, вночі, при доблесному, але безрезультатному захисті комуністів, було знесено погруддя Косіору, а «сумському» Леніну вже вкотре хтось відбив голову.
Під час урочистостей українці отримали рідкісну можливість побачити разом колись дружній тандем Ющенка й Тимошенко. Хоча питання Голодомору аж ніяк не об’єднує Президента й Прем’єрку. Тимошенко мало говорила для преси про Голодомор, політичні опоненти побачили у цьому ще один доказ її проросійської позиції. Масла у вогонь підлив своєю заявою щодо пріоритетності обрання нового спікера БЮТівець Томенко, в якій «нашоукраїнець» Парубій побачив нехтування Голодомором. Слово за словом і «Наша Україна» прописала БЮТ в одній компанії з комуністами, які завжди виступали проти. Самі ж комуністи нічим особливим не відзначилися, за винятком поодиноких вигуків з далекого Криму.
Як і мало бути, найбільшою активністю відзначилися праві. ВО «Свобода» взялася пікетувати у Києві консульства країн, які не визнали Голодомор геноцидом — ФРН, Великобританії, Франції та РФ. А у Львові ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес» під Російським консульством провела акцію, метою якої була вимога до Москви як спадкоємиці СРСР визнати злочин супроти українського населення.
СВІТ ВИЗНАЄ?
Міжнародне визнання Голодомору актом геноциду — одне з ключових завдань української зовнішньої політики. Першу спробу його досягнення було зроблено у 2003 році під час 58-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН. На сьогоднішній день український Голодомор актом геноциду визнали 14 держав (Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США та Угорщина). Європейський парламент визнав Голодомор злочином проти українського народу та проти людяності.
У день роковин в Києві очікували закордонних гостей. Була запланована участь представників близько 40 держав. У підсумку — прибули президенти тих країн, які в політичному плані мають найбільш дружні з Україною стосунки (Грузія та Польща) та однакове бачення радянського минулого (Литва, Латвія та Естонія). Всі інші обмежилися представниками.
Поки що, попри всі зусилля Президента та дипломатичного корпусу, провідні країни Європи не визнають український Голодомор геноцидом. З опублікованих документів європейських дипломатів 30-х років видно, що Європі того часу було відомо про голод в Україні, але вона вирішила не втручатися, остерігаючись зіпсувати стосунки з СРСР. Зараз заперечення геноциду Росією стримує Європу з тих же міркувань.
Проте жертв Голоду Європа таки вшанувала. В Лондоні, у приміщенні парламенту відбулися урочистості, а у Вестмінстерському Абатстві — відправа. У Франції, в містечку Ольцхайм, встановили меморіальний знак, а у Мюнхені — першу в Німеччині пам’ятну дошку жертвам Голодомору.
РОСІЯ — ГІДНІ НАЩАДКИ
Найкардинальнішою у питанні визнання Голодомору геноцидом виявилася, звісно ж, Російська Федерація. Дмітрій Медвєдєв відмовився від запрошення брати участь у заходах вшанування пам’яті та направив листа Віктору Ющенку, в якому назвав український Голодомор 1932-33 «так званим». Не зміг промовчати щодо цього й одвічний комік Російської Думи Володимир Жириновський, він заявив, що Голод в Україні «виник сам по собі», а «Спроба Ющенка представити український «голодомор» як акт геноциду — це провокація».
Вже котрий рік Москва активно протидіє намаганням України домогтися міжнародного визнання Голодомору геноцидом, пояснюючи це тим, що голод не обмежився тільки Україною. Для прикладу найчастіше наводять Кубань, забуваючи чомусь, що в 30-х роках населення Кубані на 75 % складалося з етнічних українців.
Сама ж Росія на державному рівні не вшановує жертв сталінського режиму. Що й не дивно, адже зараз в російських підручниках історії Сталіна називають «сильним політиком» і «успішним менеджером».
Варто пам’ятати, що після розпаду СРСР РФ стала його правонаступницею. У разі визнання Голодомору в Україні актом геноциду за законами міжнародного права теоретично Україна може вимагати від РФ фінансового відшкодування. Але тільки теоретично.
Україна Голодомор пам’ятає. Світ — визнає в тих рамках, в яких йому вигідно. Не варто забувати, що міжнародні організації завжди вміли потрактувати свої правові акти так, як було найкраще їм.
Головне ж, щоб кожного року, 22 листопада, у вікнах українських осель запалювалися вогники — знаки того, що ми не забуваємо і шануємо.
Comments are closed.