А почалося усе з того, що на початку березня Росія відмінила усі свої торговельно-економічні, фінансові і транспортні санкції стосовно Абхазії. Сам Путін доручив російському уряду розробити план заходів по наданню допомоги населенню Абхазії і Південної Осетії та взаємодії з їх органами влади. Тоді у головах грузинів намертво засіло питання: Чи наважиться Росія піти на фактичне визнання обох республік?
І росіяни відповіли грузинам досить очікувано: Якщо ви вступите у НАТО, ми визнаємо незалежність Абхазії і Південної Осетії. Такі ходи Росії мали місце перед Бухарестським самітом НАТО, на якому Грузії дали дипломатично відкоша і не взяли до Альянсу.
Однак це, здається, лише підживило апетити Росії стосовно обох невизнаних республік.
20 квітня над Абхазією був збитий грузинський літак-розвідник. А уже 29 квітня Міністерство оборони Росії заявило, що розвиток подій в зоні грузино-абхазького кордону диктує необхідність збільшення складу російських миротворчих сил у цьому регіоні з двох до трьох тисяч. Наступного дня крім миротворців на територію Абхазії був також введений додатковий контингент Колективних сил СНД.
Росіяни заявляють, що такі дії мають перешкодити грузинському вторгненню в Абхазію, яке уже начебто планується.
Дії Кремля викликали осуд зі сторони США та ЄС. Комітет з міжнародних справ палати представників Конгресу США навіть схвалив досить критичну заяву щодо ситуації довкола Абхазії й Південної Осетії.
Але схожі заяви (тим більше від США), здається, зовсім не хвилюють Росію, оскільки на кону стоїть значно більша ставка.
Просто російський імперіалізм потребує постійного живлення за рахунок обмеження свободи сусідніх країн. Імперіалізм завжди був домінантою у російському державотворенні, на його принципах будувалася Росія, є він прихованим пріоритетом у політиці Кремля навіть зараз.
Крім того, відмовитися від територіальних претензій до сусідів означає для Росії поховати ідею зовнішнього ворога. Тоді дует Путін-Медведєв втратить важливий ресурс впливу на маси, оскільки росіянам завжди було легше об’єднуватися не для чогось, а проти когось, бажано когось значно слабшого. І це зовсім не секрет.
Чи виграє Росія щось у цій ситуації? Важко сказати. Однак швидше за все російські політичні керманичі навіть цього не планували. Такий військовий маневр був застосований, щоб грузини не розслаблялися і не думали про НАТО.
А грузинам треба просто бути розумнішими і не піддаватися на схожі провокації. Почати військове протистояння з Росією, не будучи членом НАТО, рівноцінне для них повній втраті своєї державності, а не просто Богом забутої території, яка й сама до того зовсім не хоче називатися Грузією.
