Дивний Михайло
Святий обов’язок солдата — не тільки справно служити і осягати всі премудрості армійської справи, але й писати листи до мами. Бо мама вдома хвилюється. Чи добре їсть дитина, чи тепло вдягається, чи не зобижає хто. Але, як то вже повелося, справно листи пишуться тільки під першим враженням від армії. А потім уже починаються монотонні солдатські будні, то й видається, що писати нема про що.
Так само трапилося й з паном Михайлом, який пішов на службу в не такому вже й далекому 1984 році, і закинули його аж у Східну Німеччину. Як розказує Михайло, перший місяць він щодва тижні відсилав мамі лист: так-то й так-то, служу справно, ніхто не ображає, начальство хороше. А якось закрутилося, треба й дівчині листа відправити, і друзям написати, а мамі й так уже все розказав. Та мама вдома запанікувала: дитина далеко, а листи не пише. Почала їздити в районний військкомат і допитуватися, що з її сином зробили, нелюди, бо він перестав писати. Так доїздилася, що викликали Михайла до командира й кажуть: «Хоч не хоч, а щотижня пиши листа додому». Михайло був хлопець недурний, але впертий. Вихід знайшов — конверти додому відсилав справно. Та тут знову викликає командир — в мами істерика, конверти то з чистими аркушами. Після цього Михайлові листи почали на світлі перевіряти на наявність у них букв. І знову щось не те, мама ходить у військкомат і приносить туди якісь дивні записи про велич радянської армії. Виявилося, що Михайло виривав аркуші з зошитів з політінформації і саме їх відсилав додому під виглядом листів. Врешті командир поставив над ним ротного, який кожного тижня надиктовував йому листа, щось типу «Доброго дня, мамо, пише Вам ваш син Михайло».
Тепер ця історія стала в сім’ї легендою. Всі листи, навіть з чистими аркушами, свято зберігають на антресолях поруч з альбомами. Армійське листування видається тепер Михайлу смішним, але, коли він пішов «на дембель» і зустрівся з мамою, було йому зовсім не весело…
А я тут служу
Армійський гумор зазвичай доволі специфічний. Як розказував один товариш, коли до них в армію приходили листи, то щоб отримати заповітний конвертик, «духові» потрібно було прокукурікати стільки ж разів, на яку цифру закінчувався поштовий індекс.
Солдатський гумор проявляється і в написанні листів. Потрапив нам у руки один лист солдата Тараса до куми з гарним українським прізвищем Дунець, в якому чудово змальовано солдатські будні нашої рідної армії.
«Ось нарешті маю вільну хвилинку. Навколо сидять хлопці і шиють собі форму на ДМБ, а мене жаба давить — мені ще тут сім місяців. Ти просила, щоб я написав тобі щось про наше військо, ось розказую.
О 6:30 ми прокидаємося і після зарядки та прибирання території йдемо на сніданок. Потім близько 9:00 збирається купа охвіцерів, і дивляться, чи хтось не втік, чи всі живі і здорові, потім приходить його величність Батя (полковник) і вітається з нами. Ну ти, напевно, чула, коли всі кричать Ва-Ва-Ва, тобто «Бажаємо здоров’я, товаришу полковник».
Потім нас всіх розділяють на роботи, хтось іде на технічну територію загрібати ліс від листя (бо листя — то є зло), хтось на пости — натягувати колючий дріт, хтось ще кудись. Коротше, їхня величність офіцерський склад шукає нам різну роботу, щоб ми дурно не сиділи.
У третій в нас обід, через годину — розвід, де інструктується варта і днювальні, які заступають. О 19:25 — вечеря, потім вільний час: ми дивимося ТБ або говоримо по телефонах. Або що хочемо, те й робимо, головне, щоб в рамках розумного.
О 21:40 в нас «вечірня прогулянка», де всі роти виходять на плац, марширують і кричать на всю котушку дурнуватих пісень. Після цього нас ще раз шикують, перевіряють наявність особового складу і відправляють митись і спатки.
Тепер про навчання. Раз на місяць ми ходимо на полігон, де добросовісно вистрілюємо 24 патрони, — то позитив. Кожну середу відбуваються тренування по вдяганню протигазу і хімзахисту. Кожного понеділка в нас годинка культурно-масової роботи. Ще раз на місяць — навчальна тривога, де вся частина отримує бронежилети, каски, радіостанції та зброю, і шикується перед штабом».
А закінчується все чудовими словами: «Пиши листи, то класна штука».
Чекай мене
Писати листи з армії заведено також і до дівчат. Хто не чув про трагічне солдатське кохання — не дочекалася, вийшла заміж, пишуть друзі, хвилюється начальство.
Писати дівчатам — це світла мрія, що тебе там хтось чекає, сумує, плаче по ночах у подушку. Головне, щоб цих світлих мрій не було забагато. Бо, як показує досвід одного знайомого, в якого після ДМБ назбирався цілий пакет любовних армійських листів, таке листування може бути шкідливим для здоров’я. Листувався той знайомий одразу з 23 дівчатами — був він хлопець ще той. Так на біду всі ті 23 дівчини прийшли зустрічати його на КПП. Поки чекали, встигли поспілкуватися, а новоспеченому дембелю показали, що ж таке вірність і єдине кохання…
Інша наша історія про армійське кохання має всі канони жанру. Дівчину звали Оля, на той час вона ще вчилася в 11 класі, зустрічалися з Віталіком вже більше року, і це було перше кохання. Хлопця забрали служити до Львова. Всю його службу вони не бачились, бо дівчина старанно вчилася і одночасно готувалась до вступу в університет, ну а хлопець ставав справжнім мужчиною. Оля розказує, як чекала на ті листи: «Повертаючись зі школи, заглядала завжди в поштову скриньку. Якщо порожньо, псувався настрій, ставало сумно і одиноко. Якщо ж лист був, то зразу відкривала і, йдучи по сходах, нікого не бачачи, читала по дорозі. Він писав, що любить і сумує, розповідав про свої майже однакові будні». І хоча Оля розказує, що красиво писати Віталік не вмів, і крім того з граматикою в нього було проблематично, але дуже тішилася тим: «Я тибе люблю». «Незважаючи на численні помилки, ці листи були для мене найдорожчим у світі папером, який я перечитувала по кільканадцять разів. А потім вночі, на кухні, довго виводила відповіді».
Від того часу минуло уже п’ять років, і, на жаль, зараз вони вже майже чужі люди. Але коли Оля бере конверти, відкриває їх, «то спогади важко зупинити. Емоцій більше, ніж досить, бо вони справжні».
Отож зі святом вас, дорогі чоловіки. І ще одне — пишіть листи, з армії, і просто так, бо це «класна штука».
Comments are closed.