Аби довідатися, що ж воно таке — безкоштовне виховне дозвілля для дитини — ми вирушили до клубу «Сучасник», який знаходиться в мікрорайоні Пасічна. Екскурсію по клубу для нас провів тутешній педагог-організатор Марія Бережанська.
При вході до цокольного приміщення дев’ятиповерхівки відразу бачиш — тут потрібне фінансування. Стандартний для підвалів старих будинків не надто приємний запах, вузенькі коридори, давно не ремонтовані класи. До клубу саме сходяться діти: закінчилися уроки у школах. «Ці хлопці пішли на теніс, — каже педагог. — У нас є п’ять кімнат. Ось тут грають у шахи і шашки, правда наборів для дітей замало. У цій великій залі ми ставимо концерти».
В іншій кімнаті стоїть тенісний стіл, навколо якого гарцюють декілька хлопчаків, по сусідству з ними дівчатка вчаться виплітати писанкові узори бісером. Остання кімната зачинена на колодку — там постійно тече каналізація. «А ще у нас тут час від часу бігають щурі, то я їх травлю, — каже пані Марія Дмитрівна. — Інколи приходить санстанція, дає отруту, я її розкладаю. Недавно відвалилися одні двері, то хлопці самі їх зробили. А старші інколи й електрику можуть полагодити».
«Сучасник» існує у цьому приміщенні, відколи звели будинок, десь років зо 28, а Марія Бережанська працює тут уже 16 років. Раніше клуб фінансував тутешній жек. «Начальник, коли я приходила щось просити, завжди давав кошти», — згадує педагог. Нині клуб на балансі міського управління освіти та науки…
У списках вихованців 180 дітей. В кабінеті педагога за столом розклалися дівчата з бісером. Кажуть, що почуваються тут значно вільніше, ніж у школі, і навіть, ніж удома. Педагогові можуть розказати все: навіть те, що приховують від батьків. «Батьки ж знають, що у клуб дітей можна спокійно пускати, бо тут вони завжди під наглядом, хоча приміщень кілька, а мені треба за всіма встигнути подивитися. Втім, якось справляюся», — розповідає пані Марія.
Діти навперебій розказують про життя «Сучасника». Тут існують свої правила: маєш слухатися педагога, не битися, не лаятися, підтримувати порядок. Але основне, за чим вони сюди йдуть, — спілкування. Добре разом пити чай, відвідувати тутешні дискотеки, святкувати дні народження. Сюди приходять навіть ті, хто уже давно вийшов зі шкільного віку, напевно, їм важко розлучатися зі звичним місцем. Часто приходять діти тих, хто свого часу пройшов через цей клуб.
Дівчатка — переважно шести?семикласниці — розказують, чого їх навчили у клубі. Наприклад, Віка демонструє власноруч вишиту бісером ікону. «Але моє основне хобі — то футбол і теніс», — додає дівчинка. Пані Марія разом з тим показує альбом з фотографіями, грамоти, розповідає, коли і де діти виступали, які призові місця зайняли. Називаючи кожного, розповідає, в чому він майстер. На запитання, що потрібно клубу, аби він став кращим, діти наперебій кричать: «Телевізор, комп’ютер, диван, більярд, настільні ігри, частіше робити дискотеки, другу колонку до музичного центру…». А педагог констатує одне — ремонт.
Як виявляється, схожих клубів в Івано-Франківську є 17 і підпорядковується вони центру про роботі з дітьми за місцем проживання. Директор цього центру Леся Зваричук розповідає, що зараз у клубах займається близько 1?300 дітей. А от педагогів?організаторів у штатному розписі є лише 14. Чотири клуби взагалі не працюють: де санстанція заборонила, де суд не дозволяє, а де просто триває ремонт.
Існування подібних закладів, звісно, є позитивним явищем. Але те, що їх недостатньо, і те, що фінансовий бік їхнього існування бажає кращого, також факт. Чомусь так «запрограмовано» у головах наших можновладців, що основне — це гроші і політика, а решта — потім. Можливо, колись вони усвідомлять, що ніяку успішну країну не може вибудувати покоління, виховане на маргінесах дворових цінностей. І запобігти цьому варто саме зараз. А якщо благородна мотивація когось не приваблює, то вкладати кошти в дітей — до речі, непоганий передвиборчий піар…
Comments are closed.