Шило в дупі
Що точно спричиняє появу цього синдрому, не береться пояснити жоден медик. Він просто є, і все. Як каже обласний дитячий психіатр Валентина Арциховська, діагноз «гіперкінетичний синдром» дитині можна поставити з народження. Малюк видається абсолютно здоровим в неврологіч-ному плані, а потім виявляється, що він дуже мало і погано спить, вередує. І головне – він аж занадто активний.
Своїм батькам ці діти завдають чимало клопотів. Як розповідає Валентина Арциховська, батьки, які приводять своє чадо на лікування, скаржаться на безліч проблем. «Одна мама розказувала, що її дівчинка може дивитися мультики, тільки лежачи верх ногами на дивані. При цьому позу змінює кожні п’ять хвилин. Інше подружжя привело свою чотирирічну дочку. Дитина видавалася ангелочком – великі сині очі та золоті кучері, – каже психіатр. – Та перше, що зробила дівчинка, це полізла під стіл розв’язувати мені шнурки».
Через такого непослуха мама, наприклад, не може ходити на роботу, бо жодна няня з цим «ангелочком» більше трьох годин не витримує. З ними небезпечно гуляти на вулиці – дитина просто виривається з рук і біжить, не розбираючи куди, – під машини, у фонтани. Проблематично ходити в гості, бо там малюк влаштовує погром. Друзі від батьків відвертаються і ті залишаються відрізаними від суспільства. Таких дітей не сприймають ровесники. Бо коли цей вихор вривається в пісочницю, то просто мусить вирвати в інших дітей усі іграшки.
Виникають проблеми і в розвитку. «Вони погано розмовляють, – каже Арциховська. – Бо для того, аби відтворити звук, треба зосередити увагу». Та найгостріша проблема постає, коли малюк іде до школи. Для гіперактивної дитини просто нереально висидіти цілий урок на одному місці. Їм же потрібно весь час бігати, стрибати, коли ж зосереджуватися на словах вчительки?! Відповідно дитина не поповнює інтелект.
«В Івано-Франківську є хлоп-чик, який за три роки поміняв чотири школи. Його не могла витримати жодна вчителька. Ще одного малюка виключали з першого класу, бо він не засвоював програму, рекомендували перевести в допоміжну школу, – згадує психіатр. Після обстеження у нас йому поставили діагноз гіперкінетичний синдром, а не розумова відсталість. Дитину полікували і він у четвертому класі отримав похвальну грамоту».
З віком цим дітям все важче знаходити порозуміння з батьками, їх не сприймає школа, і часто вони опиняються на вулиці. А ще вони дуже швидко призвичаюються до поганих звичок: куріння, алкоголь, наркотики. Адже їм просто необхідно спробувати все. Таким чином вони відбиваються від суспільства.
Чи існує еліксир?
Гіперактивність потрібно лікувати. Це захворювання має різні стадії. Є такі, що вже не можна виправити, ці діти просто з віком стають соціально адаптовані, спокійніші.
Лікується цей синдром медикаментами і психокорекцією. «До цього часу дітей у нас лікували просто заспокійливими таблетками, проте за кордоном практикують спеціальний препарат, – розповідає Валентина Арциховська. – Зареєстрували його у нас тільки цього року. Обіцяли, що у другому півріччі вже будемо його мати».
Лікувати надактивність можна три, чотири, п’ять, а то й десять років. Все залежить від стадії. «Проте на ранніх стадіях таку дитину ніхто лікувати не буде, – каже психіатр. – Активне лікування треба розпочинати з чотирьох років. За кордоном взагалі рекомендують не втручатися до семи. Ми ж починаємо раніше, тому що там у сім років дитина йде у спеціальний клас, а у нас – до звичайної школи».
Вчитися працювати з дитиною треба і матері. Адже такому школярику важко самостійно зробити домашнє завдання. Для цього потрібне терпіння матері і певний підхід до дитини. Цьому її має навчити психотерапевт і педагог. Для прикладу, таких дітей не можна карати за те, що вони зробили дві години тому. Бо вони про це вже давно забули. На помил-ку треба вказувати одразу. Також треба хвалити за кожен успіх, адже самооцінка у них зазвичай занижена.
До речі, якщо у дитини є гіперактивний синдром, він залишається в неї до глибокої старості. Але з віком нівелюється. Людина набуває соціального досвіду, інакше себе поводить. Але, для прикладу, якщо вона веде сидячий спосіб життя, то постійно крутиться в кріслі, часто виходить на перекур чи попити води. Такі люди можуть досягти неабияких успіхів у житті. Якщо правильно оберуть професію. А ще – цей синдром може передаватися по спадковості.
Непосида у класі
Та щоб досягти успіху, ця дитина повинна отримати освіту. На жаль, такі школярі – для вчителя є суцільною проблемою. Хоча по природі своїй вони розумні, бо всмоктують інформацію, як губка. Проте часто зривають заняття, заважають іншим. Тому їх зазвичай садять на задні парти. Де вони просто відсиджують уроки.
«Для такої дитини має бути спеціалізована школа, – каже Валентина Арциховська. – Повинен бути підготований спеціальний педагог. Клас – не 30 чоловік, а 8‑12».
Михайло Верес, начальник управління освіти Івано-Франківського міськвиконкому, визнає, що така проблема у нас справді існує, і не тільки у школі, але й у дошкільних закладах. У рамках конференції по бездоглядності наприкінці минулого року проводився круглий стіл, на якому й обговорювали це питання. Зараз центр практичної психології та соціальної роботи при управлінні освіти цю проблему вивчає, розглядаючи всі «за» і «проти» створення спеціалізованого класу.
«Таких дітей справді багато, – каже директор цього центру Галина Ляльчук. – Але чи це діти з гіперактивним синдромом, чи ні, ми не знаємо. Адже діагноз ставить психіатр. Ми ж їх просто називаємо дітьми з некерованою поведінкою або з проблемами у поведінці».
Проте до створення спеціального класу ще справа не дійшла. «Сьогодні це питання вивчається. Аби відкрити клас, нам потрібна згода батьків. Ми працювали з батьками, діти яких вчаться у дошкільних групах і маємо інформацію про проблеми з поведінкою у них, – каже директор центру. – Але батьки не дають згоди, вони відповідають, що їхні діти здорові».
Якщо ви маєте вдома такого собі Петрика П`яточкіна, пам’ятайте – ваша дитина справді особлива. Вона може вирости дуже успішною людиною, якщо ви не закриєте на проблему очі, зумієте прийняти свою дитину такою, яка вона є. І головне – не посоромитеся звернутись за допомогою до фахівців.
Comments are closed.