Коштів нема
Ми вже напам’ять завчили фразу, що левова частка бюджету Івано-Франківська (який в 2008 році становив 700 млн. грн.) підпадає під захищені статті. Саме тому для міста був настільки важливим бюджет розвитку, який поповнювався з продажу землі та майна. Ці кошти можна було спрямувати на інноваційні проекти, завдяки реалізації яким місто могло б стати комфортнішим та інвестиційно привабливішим. Однак обидва джерела поповнення бюджету розвитку (продаж землі та комунального майна) в якийсь момент стали вичерпаними, а тому бюджет розвитку, який декларувала влада на початку року, набрав зовсім не тих обертів, яких хотілося.
Наведемо кілька цифр: у 2006 році надходження до бюджету розвитку становив понад 20 млн. грн., у 2007 році — понад 50 млн. грн., зате от у 2008 році через протистояння міської ради з міським головою бюджет розвитку недоотримав, за підрахунками екс-першого заступника міського голови Володимира Швадчака, понад 100 млн. грн. Ці кошти, на його думку, були життєво необхідними для реалізації дорогих проектів, на які місто катастрофічно не має коштів.
В межах бюджету сьогодні працювати дуже складно. А тому з огляду на інфляційні процеси можна спробувати проаналізувати доцільність того чи іншого запозичення. Адже фінанси дешевшають у зв’язку з інфляційними моментами.
За» і «проти»
Одним з варіантів вирішення таких проблем Володимир Швадчак називає позики, в тому числі і від світових фінансових установ. Наголосимо, що досі Івано-Франківськ брав такі позики тільки на освітлення міста (5 млн. грн.) і на модернізацію «Водоекотехпрому» (10 млн. грн.). Ці програми вкрай потрібні, адже, наприклад, якщо не працювати у напрямку технічної модернізації системи, яка забезпечує нас водою, то прийде час, коли місто може просто залишитися без води.
Опоненти до влади доволі часто недолуго стверджують, що сьогодні, беручи кредит, завтра «ми змусимо наших дітей та онуків розплачуватися». Тому спробуємо це питання поставити в іншу площину: якщо сьогодні ми не взяли кредит і не зробили модернізацію, скажімо, водопостачання міста, то завтра наші діти взагалі залишаться без води. Невже це оптимальніше? Нині депутати міської ради не мають ствердної відповіді на запитання брати кредити чи ні, а тому вони відносяться до цього нейтрально, мовляв, треба вивчити і проаналізувати. От і «вивчаємо», поки у світі йде шалена конкуренція і боротьба за дешеві кредитні ресурси.
За словами голови фракції в міській раді «Наша Україна» Михайла Івасютина, місто вже взяло достатню кількість кредитів. Адже, окрім вищеназваного, цього року було закуплено за лізингом карети швидкої допомоги, і дано дозвіл на оформлення фінансового лізингу на придбання медичного обладнання (ангіографа). Далі «лізти» ще в якийсь кредит, на його думку, є загрозливо, бо має бути показаний хоча б елементарний бізнес-план: які будуть надходження по роках, тобто звідки будуть братися гроші для погашення кредиту.
Але, якщо проаналізувати — добре чи ні, що декілька років тому місто взяло кредит на вуличне освітлення, залучило енергозберігаючі лампи і ВЖЕ користується тим освітленням, ще не заплативши за нього гроші. При тому, що «тоді» 5 млн. грн. було «шалено» великою сумою для бюджету, то тепер — це майже «копійки»… Це відповідно свідчить про те, що КРЕДИТИ ТРЕБА БРАТИ однозначно.
«Уявімо собі, що ви дома отак бездумно набрали кредитів, а далі що, вішатися? Всі мають мати розрахунок: звідки їх погасити, яка економічна вигода від цього і т.?д.», — пояснює М. Івасютин. Депутат міської ради від фракції БЮТ Володимир Стасюк в свою чергу теж однозначно не дає відповідь: так чи ні? Він зауважує, що місто пороздавало всі муніципальні ринки практично комусь у руки, а це величезні мільйони, які щорічно б поступали у міську скарбницю. Як аналог він наводить Київ, який має з муніципальних ринків величезні доходи.
«Розтриньканого — море — ще при попередній владі, та й ця успішно доєдналась. Ми сотні мільйонів втратили, то скільки ми тепер кредитів можемо взяти? І, для прикладу, хто їх буде віддавати. Будь-який кредит це борг на майбутнє. Тому, коли переді мною постає питання кредитів, то це мені нагадує, що я загубив гроші або їх протринькав, а потім для задоволення якихось потреб імітую це великою потребою для громади», — каже В.?Стасюк.
Позика як альтернатива
Складається враження, що майно, яке належить громаді, треба продавати якнайдорожче, або ще краще — здавати в оренду, заставляти землю, а не проводити аукціони. Відтак не було б гострої потреби позичати, адже місто мало б як і кошти, так і ресурси. «Ніхто сьогодні не знає, скільки коштує земля, яка є власністю громади міста, чи то пак її залишки. А треба знати, — каже В.?Швадчак, — а з майном, яке попри кризи у довгій перспективі дорожчає, треба працювати».
Однак в умовах, коли основні ресурси міста, як каже В.?Стасюк, розтринькані, то нічого не залишається, як позичати в сусіда, бо ж до зарплати треба дожити. Зрештою він підкреслює, що є інший спосіб життя, набагато цивілізованіший і ним не треба нехтувати.
Що було добре вчора, може бути завтра зовсім недобре, бо все має властивість змінюватися, відтак можемо припустити, що якби були кошти, то краще було б обійтися і без цього, але ж коштів нема, а отже нема й іншого виходу. «Кредити треба брати, — каже В.?Швадчак, — якщо ми хочемо якісно змінити своє життя. Інше питання, що їх можуть не давати, бо є закони, постулати». Адже, не взявши вчасно вигідний дешевий кредит, його може візьме інше місто, або ж не такою вигідною буде інша пропозиція. Бувають різні пропозиції і тільки системна робота дасть результат.
Він вважає, що, на жаль, у владі нема чіткого розподілу хто чим має займатися, бо можна було б шукати інші виходи окрім кредитування: «Треба заключати договори між містом та ОДА чи урядом і домовлятися, що місто робить свої зобов’язання, а уряд втілює в життя програми, які місту просто не доступні самостійно. Однак чиновнику сьогодні вигідно нічого не робити. Просто для того, щоб завтра, не зробивши один крок, не мати проблем з контролюючими органами та опонентами, якщо якась помилка і закрадеться. Відтак український чиновник сьогодні не хоче ризикувати і тому сприяє застою, стримуванню темпів розвитку».
Дорогі проекти
Сьогодні місто не в змозі фінансувати дорогі проекти. Як приклад В.?Швадчак наводить: будівництво та ремонт доріг (потрібен 1 млрд. грн.), енергозбереження, переробка та вивіз сміття, будівництво берегоукріплюючих дамб, будівництво чотирьох мостів, які б значно розгрузили центральну частину міста, комунальний транспорт та енергозбереження. На виконання таких програм приблизно треба кілька мільярдів гривень, розуміємо, що вони вкрай потрібні і кошти на них треба знаходити.
Заступник міського голови, який курує економічні питання, Ярослав Яцишин зауважує, що владою було «пророблено» один з великих німецьких інфраструктурних банків, який готовий закуповувати облігації нашого міста, щоправда під проекти, які націлені на зменшення енергоспоживання, комунальні чи екологічні проекти. «Ми розіб’ємо відповідну суму на роки і покажемо економічний ефект, разом з тим прорахуємо, який тягар буде нести бюджет розвитку, і сесія буде приймати рішення. Ми ж виконавча служба, і тому тільки даємо пропозиції», — підсумовує Я.?Яцишин.
Про важливість програми, за якою відремонтували дороги, говорити багато не треба. Більшість мешканців міста і так розуміють важливість цієї проблеми, щоправда не всі розуміють, що на це треба понад 1 млрд. грн. — сума, яку місту просто нема де взяти. Але дороги це ще не все. Наприклад, в Івано-Франківську треба збудувати 39?км дамб, причому треба ще й ремонтувати наявні. Оскільки 1?км дамби коштує 1,5 млн. грн., то складається враження, що місто ніколи цього не зробить самостійно.
В.?Стасюк теж бачить програму, під яку б ризикнув взяти кредит. На його думку — це сучасний сміттєпереробний завод, бо це питання не сьогоднішнього дня, а майбутнього. Відтак кредитувати треба життєво необхідні для міста речі, які є дороговартісні і які бюджет одномоментно «потягнути» не може.
Схоже, що затятих противників кредиту в нашій владі та міській раді нема. І всі схиляються до того, що кредити треба брати, більше того, брати на дорогі стратегічні програми. Натомість місто бере лізинги, або кредити на доступні суми, які можна було б знайти і в торішньому бюджеті розвитку. Нині говоримо про серйозні проекти, але чи дадуть нам їх зараз, коли в світі робиться таке?
Comments are closed.