Чужих дітей не буває

В інтернат зі сльозами

На одному з останніх викон­комів івано-франківської міської ради було надано дозвіл на роз’єднання двох рідних братів, які навчаються в Угорницький школі-інтернаті. Дітей до себе у прийомні сім`ї забирають їхні хресні батьки — священики. Одного — в Делятин, іншого — у Стрий.

За словами отця Романа, хресного десятирічного Євгена, ця історія розпочалася близько трьох років тому. Сім`я вирішила взяти на літні канікули дитину?сироту. Посприяло справі те, що отець Роман навчався в Івано-Франківській академії, яка має договір про співпрацю з інтернатом в Угорниках. «Я ніколи не був в тому інтернаті, але спитав у своїх однокурсників, як це можна зробити. Поїхав, мене познайомили з Євгеном. Після закінчення навчання забрав його до себе на канікули». Священик зізнається, що спочатку було трохи важко адаптуватися — і сім`ї, і дитині.

Стосунки з того часу підтримувалися. Та ідеї забрати хлопчика до себе, як такої, не було. Проблеми почалися пізніше. Кожне повернення хлопчика в інтернат не обходилося без сліз, дитина сприймала це як покарання. Важко було й батькам священика. Тому відвозити хлопчика до школи ніхто не хотів. Тоді й почали цікавитися інформацією, як би налагодити цю справу. В районній службі розповіли, що можна створити прийомну сім`ю. «Ми наївні були, — каже отець Роман, — думали, що в серпні зберемо всі документи, а у вересні дитина вже буде у нас. Але то все тягнеться донині».

Основна проблема полягала у тому, що у Євгена є старший на чотири роки брат. А за законом рідних братів роз’єднувати не можна. «Шукали вихід. Коли мої батьки були на курсах, то їм навіть радили взяти іншу дитину. Та про це навіть не йшлося, бо ми пообіцяли Євгену», — говорить отець Роман.

На щастя, у старшого брата ситуація склалася аналогічно. Сім`я, котра хотіла забрати хлопчика у Стрий, також клопоталася про цю справу.

За словам Зої Сливки, начальника служби у справах дітей івано-франківського міськвиконкому, цю справу спочатку розглядали на засіданні комісії з питань захисту дітей. Комісія вирішила: порушення немає, оскільки так буде краще для самих дітей. Тим більше, думка обох хлопчиків оформлена письмово. Є також заяви від сімей, які зобов’язалися не чинити перешкод у спілкуванні. «Самі розумієте, під усиновлення діти в такому віці не підуть, комісія вирішила, виконком пішов назустріч», — каже Зоя Сливка.

Прийняти в родину

За законами України, прийомна сім`я — це сім`я, що добровільно взяла із закладів для дітей?сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання.

В Івано-Франківську створенням та функціонуванням прийомних сімей займається відділ з питань опіки та піклування служби у справах дітей виконкому начальник Марія Дерех. За минулий, 2008 рік, який, нагадаємо, був роком національного всиновлення, за словами Зої Сливки, в місті на повне державне забезпечення було відправлено тільки двоє дітей, над 38 встановили опіку, двоє з них потрапили у прийомні сім`ї.

На Прикарпатті зараз існує 52 прийомні сім`ї, в яких знаходиться 66 дітей. Перша така сім`я в Івано-Франківську була створена у 2004 році. На сьогодні в місті — дев’ять. У двох із них є тільки матері — тепер це дозволено законодавством. Прийомні сім`ї створюють різні люди, і з власними дітьми, і бездітні. Зазвичай беруть вихованців Угорницької школи-інтернату. На жаль, діти з вадами здоров`я зі спеціалізованих закладів (Тлумач, Вигода, Солотвино) шансів потрапити у таку сім`ю практично не мають.

За словами Марії Дерех, для створення прийомної сім`ї, перш за все, потрібна згода самої дитини. А подружжя, що бажає стати на облік як кандидат, повинно перед цим пройти навчання в обласному центрі соціальних служб для молоді. Курс підготовки батьків до прийомного батьківства пояснює потреби дітей та особливості надання їй допомоги, процес створення прийомної сім’ї, специфіку роботи з біологічними батьками дитини та службою супроводу. На сьогодні є дві пари кандидатів.

Що ж до мотивації, то у службі впевнені: тут керує лише бажання піклуватися про когось. Нажитися на створенні такої сім`ї неможливо. Адже на юридичному рівні прийомні батьки та прийомні діти не пов’язані взаємними майновими зобов’язаннями. Держава видає на місяць 1200 грн. на дитину і 300 грн. як заробітну плату батькам. При цьому дитина й надалі користується пільгами, має право на безкоштовне лікування, харчування у школі, отримує пенсію по втраті годувальника, аліменти від батьків (якщо такі є). Якщо дитині належить квартира, то вона перебуває під забороною, і нею опікується служба у справах дітей за місце походження дитини.

Жити разом

Після створення такої сім`ї спочатку прийомним батькам здається, що найважчий етап вже подолано. Але жити разом, адаптуватися до дитини, адаптувати її до нового життя, іноді видається значно важче, ніж подолати всю паперову тяганину.

За законом, прийомні діти залишаються під опікою держави, тому при створенні такої сім`ї обов’язковим є соціальний супровід. За кожною прийомною сім’єю закріплюється соціальний працівник, який надає допомогу прийомним батькам у вирішенні юридичних, медичних, психологічних та інших питань, співпрацює з органами державної влади щодо захисту прав прийомних дітей.

За словами Оксани Румак, головного спеціаліста івано-франківського обласного центру соціальної служби у справах дітей та молоді, основна мета соціального супроводу — захист і забезпечення дотримання прав та інтересів дитини з урахуванням її індивідуальних потреб. Протягом першого місяця існування сім`ї соціальному працівнику рекомендується відвідувати її щотижня. Наступні три місяці — один раз на два тижні. Протягом першого року — не рідше, ніж раз на місяць.

Соціальний працівник не є контролюючим органом. Він лише має допомагати сім`ї. Якщо бачить, що в сім`ї є проблеми, то вирішує їх разом з батьками і дітьми. А без проблем, на жаль, не обходиться. За словами Оксани Румак, часто батьки не все розказують, соромляться, їм незручно про щось говорити.

Якщо сім`я функціонує більше, ніж два роки, то батьки обов’язково мають пройти підвищення кваліфікації. Завжди щось змінюється, спочатку проблем менше, а коли вже дитина адаптовується, то випливає багато чого.

На жаль, були випадки, коли дітей повертали назад в інтернати. У 2006 році з прийомної сім`ї повернули двох дівчат-підлітків — прийомним батьками не вдалося з ними впоратися. У 2007 році повернули в інтернат дівчинку-циганку, яка просто не вміла жити в сім`ї. У службі кажуть, що основна проблема була у взаємопідборі. Бо створення прийомної сім`ї, то справа, яка не терпить поспіху.

Прийомна сім`я — одна із небагатьох можливостей для дітей, котрі опинилися без опіки рідних і виросли з традиційного віку усиновлення, відчути себе потрібними і любимими. Та для створення такої сім`ї замало самого бажання стати благодійником. Потрібно по?справжньому любити ту дитину і бути готовим боротися з усіма проблемами, що виникають в процесі створення й існування сімейного гніздечка з дитиною, яка колись була чужою.