Бути героїнею непросто

Село Росільна велике, налічує понад 3 тис. мешканців і має 56 багатодітних сімей. Більшість з них мають по п’ять-шість дітей. Ще кілька сімей має до десяти дітей, дві сім’ї — дванадцять. Як розповідає голова села Росільна Ярослава Мандзюк, у сім’ї Герин за дітьми здійснюється належний догляд, діти охайні та доглянуті. В будинку порядок, однак, звичайно, є певні труднощі.

 

Мати-героїня народилася у 1964 році. Тобто нині у свої 40 з гаком років жінка має вже дванадцятеро дітей: з них п’ятеро хлопців та семеро дівчат. Четверо дітей вже дорослих. Найстаршій доньці Людмилі 23 роки, дівчина часто їздить за кордон на заробітки. Двадцятидвохрічний син Андрій працює у селі на пилорамі. Дочка Іванна має 20 років (одружена, чоловік — Віталій), та син Степан, якому 19 років, через брак роботи у селі безробітні. Того дня нам пощастило побачити лише школярів: в одинадцятому класі вчаться Надія і Роман, Іра — у восьмому, Михайло — у сьомому, Юля — у п’ятому, Оля — у четвертому і Настя — у першому класі. Наймолодший з Геринів — Мирослав цього року лише піде у перший клас.
Сім’я щомісяця отримує допомогу від управління соціального захисту населення Богородчанської РДА у розмірі 1800 грн. Ці гроші розраховані на восьмеро дітей. Звичайно, їх не вистачає. Стефанія Герин зауважує, що більшість грошей витрачається на продукти. Навіть попри те, що сім’я має свій город, отже, й урожай, корову та курей, продуктового запасу, м’яко кажучи, не вистачає.
Душа болить і за дорослих дітей. В селі нема роботи. Щоб влаштуватися на роботу до обласного центру, треба наймати квартиру — це дорого, добиратися щодня додому — теж дорого.

Найбільше, що здивувало, це дорослість малих дітей, від наймолодшого Мирослава до найстаршої школярки Надійки. Реалізм їхньої буденності. Майже немає мрій, немає дитячої «розпущеності».
Їх можна сміло назвати дорослими дітьми, тими, що й дитинства не дуже й мали. Бо нема коли забирати сили в батьків, мріяти про професію космонавта, розтрачатися на дитячі мрії чи ілюзії.
Одинадцятикласниця Надя пише гарні вірші, про це знають в школі. Однак про це не знає мама, родина. Вдома всі знають лише те, що дівчинка готова сказати — вона гарно вчиться. Будинок надто реальний, пронизаний великою кількістю щоденних проблем, заклопотаний дорослістю.
«Зимою тяжче, а літом якось простіше, — каже Стефанія Герин, — діти допомагають робити все. Картоплю садимо всі разом. Старші діти вчаться самі, з молодшими я читаю, перевіряю домашні завдання на чорновиках. Старші допомагають бавитися з молодшими».

Як гадаєте, чи зміниться щось у вашому житті від цього статусу? — запитуємо у матері-героїні. Вона відповідає, що обіцяють багато, однак на реаліях, як правило, все виходить значно менше.
Попри багатообіцяючі слова, іноді сім’я отримує реальні допомоги. Ну, наприклад, безкоштовне харчування дітей у школі чи щорічні подарунки до Дня святого Миколая. Влітку минулого року сім’я отримала грошову допомогу в розмірі 3 тис. грн., правда, перед тим обіцяли 6 тисяч. Минулого року від Президента України прийшла допомога, якої не чекали, — праска і зимовий одяг всім школярам.
«Раніше не було нічого такого взагалі. Колись давали продукти, на Великдень, наприклад, ще «гуманітарку» привозили, а я собі вибирала одяг, який підходив», — ділиться спогадами Стефанія Герин.
Працівник відділу сім’ї та молоді Богородчанської райдержадміністрації Марія Фанига, зауважує, що цього року Президентом України нагороджено 18 жінок Богородчанського району.
А Стефанія Герин поки що про це не знає через те, що нагородження матерів буде відбуватися на сесії районної ради, яка планується на 10 квітня. Саме тоді відбудеться вручення медалей та посвідчень, а про грошові допомоги, мова про які йде ще з минулого року, ніхто поки не говорить.
«Зараз є лише Указ Президента про винагороду, а коли буде виплата 6000 гривень, ми ще не знаємо. Цей Указ мусить ухвалити Верховна Рада, тоді треба буде підрахувати, скільки є цих жінок, скільки тисяч гривень треба буде виділити… Не знаю, коли це буде: чи в кінці 2008 чи в 2009 році», — каже вона.