—?Містер Лівер, в який час Ви служили в Москві?
—?Це було у 1963?1964 роках. У той час Посольство США в СРСР у Москві знаходилось на вулиці Чайковського, а одразу навпроти нас, на іншому березі Москви-ріки, була «гостиница Украина».
—?Тоді була холодна війна між Радянським Союзом та Сполученими Штатами. Які відчуття були в американського військовослужбовця, коли він вирушав працювати до Москви?
—?Хочу сказати, що у той час холодна війна не набула великих масштабів. Ми обрали нового президента Джона Кеннеді, який був дуже популярний у всьому світі. Тому я не відчував якоїсь особливої ворожості до себе, так само у мене не було таких почуттів.
—?Що входило в обов’язки військового аташе?
—?Ми як військові аташе виконували свій обов’язок тим, що повинні були побачити у Радянському Союзі якомога більше. Тому ми подорожували. Дуже багато територій Союзу були заборонені для подорожей. У будь-якому разі ми повинні були представити детальні плани наших поїздок у відповідні контролюючі органи.
—?Як Ви дізнавались, що певне місце Союзу є забороненим?
—?Дізнавались тоді, коли подавали план чергової поїздки і нам відмовляли у ньому. Хочу також наголосити, що ми ніяким чином не намагалися проникнути у заборонені райони країни. До речі, мені розповіли, що ваше місто Івано-Франківськ теж було заборонене.
—?Це дійсно було так. Чи Ви бували тоді в Україні?
—?Під час подорожей я кілька разів був в Україні, а зокрема у Києві, проте все, що можу згадати, це Хрещатик (сміється). Також мав нагоду бути у Львові. Там мені запам’яталась велика клумба з квітів, які своїм розташуванням утворювали малюнок годинника. То було дуже гарно і мене це вразило. Сподіваюсь, Львів зараз настільки ж красивий, а може ще кращий.
—?Чи були спеціальні завдання, які Ви виконували під час служби?
—?Оце й були мої завдання — подорожувати країною, фіксувати те, що я бачу, і доповідати про це. Були навіть завдання йти на паради, що проходили у Москві, і детально описувати те, що відбувалось. Особливу увагу треба було звертати на військову зброю та техніку, що які можна було побачити на вулиці.
—?Спілкувалися з простим населенням?
—?Ми не мали жодних контактів з радянськими людьми. Вони не дуже цікавились нами, і, хоч я хотів би ближче познайомитись з ними, в нас не було таких можливостей.
—?Як це було можливим? Вас хтось супроводжував туди, куди Ви йшли?
—?З нашого боку мене ніхто не супроводжував. А з боку радянських структур, можливо, супровід був, але я про це не знаю. Вони не виділялись з натовпу.
—?Коли у 1964 році Ви повернулись додому, про які враження від Союзу розповідали своїм друзям та знайомим?
—?На відміну від моїх колег у посольстві, я провів дуже хороший час у Радянському Союзі. Вивчав російську мову (до речі, володів нею досить непогано), російську історію, літературу, культуру. З того часу я дуже поважаю цей народ і його чудову культуру. Найбільшим моїм враженням були подорожі по цій величезній території, особливо по Сибіру, Центральній Азії, Україні.
Особлива подяка пані Христині Саневицькій за переклад під час розмови
