—?Містер Лівер, в який час Ви служили в Москві?
—?Це було у 1963?1964 роках. У той час Посольство США в СРСР у Москві знаходилось на вулиці Чайковського, а одразу навпроти нас, на іншому березі Москви-ріки, була «гостиница Украина».
—?Тоді була холодна війна між Радянським Союзом та Сполученими Штатами. Які відчуття були в американського військовослужбовця, коли він вирушав працювати до Москви?
—?Хочу сказати, що у той час холодна війна не набула великих масштабів. Ми обрали нового президента Джона Кеннеді, який був дуже популярний у всьому світі. Тому я не відчував якоїсь особливої ворожості до себе, так само у мене не було таких почуттів.
—?Що входило в обов’язки військового аташе?
—?Ми як військові аташе виконували свій обов’язок тим, що повинні були побачити у Радянському Союзі якомога більше. Тому ми подорожували. Дуже багато територій Союзу були заборонені для подорожей. У будь-якому разі ми повинні були представити детальні плани наших поїздок у відповідні контролюючі органи.
—?Як Ви дізнавались, що певне місце Союзу є забороненим?
—?Дізнавались тоді, коли подавали план чергової поїздки і нам відмовляли у ньому. Хочу також наголосити, що ми ніяким чином не намагалися проникнути у заборонені райони країни. До речі, мені розповіли, що ваше місто Івано-Франківськ теж було заборонене.
—?Це дійсно було так. Чи Ви бували тоді в Україні?
—?Під час подорожей я кілька разів був в Україні, а зокрема у Києві, проте все, що можу згадати, це Хрещатик (сміється). Також мав нагоду бути у Львові. Там мені запам’яталась велика клумба з квітів, які своїм розташуванням утворювали малюнок годинника. То було дуже гарно і мене це вразило. Сподіваюсь, Львів зараз настільки ж красивий, а може ще кращий.
—?Чи були спеціальні завдання, які Ви виконували під час служби?
—?Оце й були мої завдання — подорожувати країною, фіксувати те, що я бачу, і доповідати про це. Були навіть завдання йти на паради, що проходили у Москві, і детально описувати те, що відбувалось. Особливу увагу треба було звертати на військову зброю та техніку, що які можна було побачити на вулиці.
—?Спілкувалися з простим населенням?
—?Ми не мали жодних контактів з радянськими людьми. Вони не дуже цікавились нами, і, хоч я хотів би ближче познайомитись з ними, в нас не було таких можливостей.
—?Як це було можливим? Вас хтось супроводжував туди, куди Ви йшли?
—?З нашого боку мене ніхто не супроводжував. А з боку радянських структур, можливо, супровід був, але я про це не знаю. Вони не виділялись з натовпу.
—?Коли у 1964 році Ви повернулись додому, про які враження від Союзу розповідали своїм друзям та знайомим?
—?На відміну від моїх колег у посольстві, я провів дуже хороший час у Радянському Союзі. Вивчав російську мову (до речі, володів нею досить непогано), російську історію, літературу, культуру. З того часу я дуже поважаю цей народ і його чудову культуру. Найбільшим моїм враженням були подорожі по цій величезній території, особливо по Сибіру, Центральній Азії, Україні.
Особлива подяка пані Христині Саневицькій за переклад під час розмови
Comments are closed.