3 липня 1932 року Львів сколихнула неабияка вість.
У ресторації «Гунґарія» на Льва Сапіги, 23, напроти Політехніки, застрелено було капітана жандармерії Юзефа Коритовського, пише Юрій Винничук на порталі Збруч.
Кнайпа спеціалізувалася на угорських винах та м’ясних стравах, теж угорських. Між іншим, там готували бограч з квасолею, проти чого активно протестують закарпатці, не допускаючи в бограчі квасолі. На задвірках кнайпи розмістився сад зі столиками, особливо популярний в літню пору.
Загиблий мав 38 років, раніше командував чотою військ жандармерії в Станіславові, а два роки перед смертю отримав призначення до Львова, виконуючи службу слідчого офіцера для справ особливої ваги.
Преса також повідомляла, що він був одружений, але дітей не мав. Дружина вже два тижні відпочивала в Жегестові.
Той трагічний для капітана день був спекотний, і ресторація аж гула. Більшість відвідувачів дудлили пиво, меншість – вино.
«Пополудні в затишному саду панував приємний холодок, і в такій атмосфері бавилося там кільканадцять осіб, – подавала «Chwila». – За одним зі столиків сиділа «дівчина» Софія Мищишин, паркетна танцівниця, останнім часом реєстрована дама з напівсвіту».
Тобто, повія. Далі ми довідуємося, що вона з особливою симпатією облюбувала саме ту 6 дільницю Львова, де містилася ця ресторація і де її часто бачено о нічній порі.
За столиком разом з Софією сиділо ще двоє чоловіків. Обслуговував столики в садку кельнер з цікавим прізвищем Лев Кривонос. Десь о пів на восьму вечора, коли Софія була вже сильно «під газом», вона почала валандатися від столу до столу. Потім вийшла у внутрішню залу ресторації, де уздовж стіни були сепаратки – відокремлені кімнатки, запнуті шторами.
В одній з таких сепаратор сидів капітан Коритовський в цивільному вбранні. Капітан мав з собою течку, в якій був фотоапарат і набитий пістолет. Замовив вино і закуску.
Софія, минаючи сепаратку капітана, відгорнула штору і без запрошення сіла біля нього. Потім стане відомо, що вони познайомилися два дні тому на ставі «Світязь» (теперішній «Медик»). Через кільканадцять хвилин капітан вийшов до буфету, щоб розрахуватися. Течку залишив на столі. Коли повернувся до сепаратки, пролунав постріл. Софія під час відсутності капітана відкрила течку, вийняла пістолет і навіть відбезпечила. Коли капітан переступив поріг кімнатки, куля поцілила його в праву скроню, прошиваючи навиліт.
Зчинився рейвах. На вулиці збіглося сотні роззяв.
Постріл був смертельний. Врятувати капітана не вдалося. Обстеження місця вбивства тривало до пізньої ночі, відтак Софію і кельнера Кривоноса забрали до Слідчого Відділу.
Власне тут починається одна загадкова річ. Дівчина, опинившись у вартівні комісаріату, несподівано витверезіла і запитала в кельнера, чи карета забрала вже останки капітана. Коли їй нагадали, що заборонено розмовляти зі сторонніми людьми, відкрила торбинку, з якої вийняла люстерко і пудру, та стала причепурюватися. На питання офіцера поліції, чи розуміє свій вчинок, відповіла; «Те, що було, вже минуло». За хвилю однак зламалася і почала плакати.
Так виглядала версія озвучена вранці наступного дня. Але не так було насправді.
Щоденник «Діло» й інші львівські газети вже 5 липня, повідомляючи, що «Дівчина легких обичаїв застрілила вищої ранги офіцера польської поліції», уточнили історію.
Почали з біографії Софії. Мала вона 26 років, середнього зросту, дуже елегантна й гарна шатенка. Три роки тому покинула родину в Зимній Воді. Незважаючи на протести з боку батьків, не хотіла повернутися додому. Певний час була танцівницею в другорядних нічних кнайпах Варшаві і Катовиць, потім повернулася до Львова, де попала в погане товариство, яке звело її на бездоріжжя, звідки зазвичай не повертаються.
Драма Коритовського була результатом фатального збігу обставин. Останні тижні він мав відрядження в Стрию і прибув на два дні до Львова, щоб оглянути залишене без господарів помешкання. Того вечора домовився з кількома знайомими піти на футбольний матч, але змінив план.
Софія у своїх показах стверджувала, що не мала наміру позбавляти життя капітана Коритовського. Вистрілила під впливом алкоголю.
23 липня прокуратура уточнює, що Софія застрелила капітана не з його пістолета, а з пістолета підкомісара поліції Злотковського, який свій набитий пістолет випадково поклав на столі. А з Софією капітан і під комісар познайомилися не 2 дні перед тим, а таки того дня опівдні на «Світязі».
Наскільки ця історія запала в пам’ять колишнім львів’янам, свідчить той факт, що навіть на еміграції, вони згадували про вбивство капітана Коритовского.
У версії письменника, автора сенсаційних повістей, доктора Григорія Лужницького, увечері того дня Коритовський приїхав фіякром з піднесеною будою, бо була злива. У фіякрі сиділо дві пари – сам капітан, Софія, підкомісар Злотковський і ще одна краля.
Кельнер запровадив їх до наперед (!) замовленої сепаратки. Та друга краля опинилася в цьому товаристві зовсім випадково. Софію обидва жевжики підчепили на ставку, а задля балансу вирішили запросити ще одну даму. Все це діялося на тому ж ставку, де можна було любенько розгледіти всі жіночі приваби. І коли підкомісар запросив незнайому дівчину до «Гунґарії», вона не відмовилася.
Коритовський був, нагадуємо, в цивільному, а підкомісар просто зі служби пішов на ставок. Отже був у мундурі. Він згідно з приписом скинув пас із пістолетом і повісив разом із поліцейською шапкою на вішаку. Але перед тим вийняв з пістолета всі кулі та поклав їх до кишені свого мундуру, який мав на собі.
Далі все відбувалося, як описала преса. А однак було ще щось.
За три місяці до цієї драми «Gazeta Wieczorna» помістила анонімний лист, адресований капітанові Коритовському. То була пересторога від української патріотичної організації з обіцянкою помститися за терор проти українців.
Замість того, щоб розпочати слідство і з’ясувати, звідки походить той лист, капітан не вигадав нічого мудрішого, як дати його до друку, обіцяючи перетріпати задки тим, хто йому посмів погрожувати. Та не кожна газета зголосилася це публікувати, і лише бульварне видання дало згоду.
Сидячи в сепаратці, компанія добре попила. Але не знати наскільки була п’яна Софія. Можна здогадатися, що все було дуже добре сплановане, і та ніби випадкова панна насправді не була випадковою. Про це свідчить один цікавий факт. Під час обстеження сепартки поліція з’ясувала, що добре собі «попили» й вазонки на підвіконні – вони були щедро залиті алкоголем.
Зрештою, в поліційному допиті обидві дівчини визнали, що потайки виливали напої до вазонів. А відтак обоє лише вдавали п’яних.
В процесі слідства поліція згадала про погрози капітанові, але не змогла знайти жодного зв’язку Мищишинівни з УВО чи ОУН. Кілерка була підібрана настільки ідеально, що під час судових слухань погроза капітанові не була взята під увагу взагалі. Отже, то був спланований атентат, а те, що вона була повією, не перечить тому, що вона могла бути аґенткою ОУН.
Між іншим, поліційними агентами часто були українські студенти, які таким чином собі підробляли на життя, але також збирали відомості для оунівців.
Не викликало жодних підозр у суду і те, що повію взялися захищати найвідоміші українські корифеї політичних процесів: зокрема Володимир Старосольський, Семен Шевчук і ще хтось третій.
У спогадах колишніх львів’ян вбивство виглядало так. Софія витягла пістолет із «тайстри», націлила на капітана і стала белькотіти, що тепер його застрілить. Капітан сказав, що вона дурна гуска, може стріляти, бо пістолет не набитий. Після його дівчина натиснула на цинґель і впакувала кулю йому в голову.
Під час суду вигулькнуло питання: хто наладував пістолет, бо ж усі кулі були в кишені підкомісара, а маринарку він мав на собі.
Поліція запідозрила кельнера з козацьким прізвищем, але доказів не знайшла.
Д-р Шевчук, який був відомим спеціялістом у справах повій та злодіїв, провадив дуже хитру оборону, яка викликала скандал. Одна з його свідків, теж повія, розповіла про Коритовского, що він був частим клієнтом у неї та в її колєжанок. Прокурор відразу запротестував. Мовляв, не варто її зізнання брати до уваги, бо вона з огляду на свій фах негідна, щоби їй вірити. Тоді повія голосно заявила:
– Якщо я була гідна того, що пан прокурор був одним із моїх клієнтів, то чому тепер мала б бути негідна? А раніше була гідна?
Зчинився ще більший скандал, і голова суду наказав свідка усунути з зали. І теж попався, бо повія з-під дверей додала, що й сам голова суду також був її клієнтом. Мабуть, адвокати навмисне підібрали саме такого свідка, щоб дісталося на горіхи всім на цьому процесі.
Запитаєте, як її взагалі було допущено до процесу, якщо і прокурор, і голова суду добре її знали. А справа в тому, що повії ніколи не називалися своїм клієнтам справжнім іменем. Не впізнали її на суді її клієнти ще й тому, що за намовою адвоката вона пофарбувала волосся. Інакше б ані прокурор, ані голова суду не за ризикували б потрапляти на її гострий язичок.
Процес слухався у 1933 році. Після цього скандалу його було відкладено і замінено суддів і прокураторів. Хитрість адвокатів вдалася.
Незабаром суд визнав, що відбулося вбивство з необережності й Софія Мищишин вийшла на волю.
Comments are closed.