Коломойський обіцяє повернутись. Янукович поки що не обіцяє, але точно повернеться.
Не вірите? Блажен, хто не вірить, пише Юрій Андрухович у своєму блозі на порталі Збруч.
Наприклад, у чорні сценарії зі судами й тюремними строками для добровольців 2014-го. Бо як же не покарати «карателей»? І чого тільки не зробиш із країною заради її об’єднання?
Суддівський Антимайдан уже запустився й набирає обертів – поспішають вітати нову владу дедалі скандальнішими рішеннями. Влада ще навіть і владою не стала, а рішення вже подано.
Церкви ж із парафіями завмерли, ані руш. З місяць уже, як ніхто нікуди не переходить: носи за вітром. Тривожно.
Гаразд, не хочу більше нікого лякати. І навіть доларом по 100 не хочу. Бо вибір усе одно вже начебто зроблено. І популярне прислів’я «бачили очі, що купували» протягом найближчих часів не лише не зітреться з нашої пам’яті – воно набуде нової гостроти й актуальності.
До теми: Юрій Андрухович: Кар’єра Володимира З., яку ще можна спинити
Попри те, що кіт нарешті визирнув з мішка й заговорив, мені мало. Треба ще. Треба, щоб він говорив більше. Ловити на слові, записувати, запам’ятовувати. Щоб згодом тиснути, нагадувати, не відставати, чіплятися. Бо так функціонує демократія, якщо нам усе ще йдеться про неї.
Для цього й потрібні дебати, які, цілком можливо, сьогодні таки відбудуться. Ну або якісь ерзац-дебати, бо правила на догоду ебонітовій команді ламають і встановлюють наново ледь не щогодини. Але суть уже не в тому, допоможуть вони комусь виграти, чи ні. Суть у тому, що́ з ним, переможцем виборів, робити в майбутньому. Яке не десь далеко, а відразу після неділі. Дебати – головно про те, що порожнє місце (а воно, на жаль, перемагає) обов’язково почне чимось заповнюватись. Уже почало, зрештою. Чим?
Килим на стіні, олів’є на столі, ювілей Алли Пугачової. Вічні цінності знову тут. А ще, кажуть, він буде співати! Я сподіваюсь, не «Миллион алых роз», а хоча б «Heaven on Their Minds» з рок-опери «Jesus Christ Superstar». Бо ж усе-таки Страсна п’ятниця в усього християнського світу. І лиш у нас комік-шоу на стадіоні. Перепрошую, дебати. У п’ятницю порегочемо, а в неділю, за давнім українським звичаєм, поплачемо.
До теми: Юрій Андрухович: Непричесано, або Свати повертаються
На «Олімпійському» обіцяють близько 60-ти тисяч людей. Безумовно, це буде першокласне видовище, а головне – веселе! Він же прекрасний актор. Слуга народу, сват, лікар (стоматолог і ветеринар), товариш Наполеон, товариш Новосєльцев з рімейку «Служебного романа». Пан Зеленський встиг переграти всіх улюблених привидів СССР і втілитись у них. Тих, кого так цінує і страшенно не хоче відпускати наш народ. Куди там Порошенкові з його пісною Європою, коли тут служебный роман вимальовується! Україну не обдуриш, у неї ніби в матриці прописано: «Любити поганців і сподіватись на кращу долю». Замолоду вона не дала ні найменшого шансу правдиво закоханим у неї патріотам Чорноволу й Лук’яненку. Згодом погодилась на найменше зло у вигляді Кучми. Пригадайте: хіба виглядав він на дебатах аж так блискуче?
А незабутній 2004-й? Пам’ятаєте, як Янукович ляпонув про «козлов, которые мешают нам жить»? Це ж була така фора Ющенкові! Читаємо в очевидця: «Дивлячись Януковичу просто в очі, він із притиском питав: “Чи готові Ви зараз як відповідальний політик подивитися в очі народу і попросити вибачення за те, що ви називали їх козлами, а потім, здається, помаранчевими крисами?” У відповідь Янукович жартував і посилався на Біблію: “Козлами я називав зрадників. Ви знаєте, що згідно з біблійним… Що це біблійний вираз… Козли – це зрадники. І є барани, почитайте”». Він це говорив, а ми це йому запам’ятовували. І не раз йому потім нагадали. Втім і Ющенкові потім не раз відгукнулось його ефектне «Ці руки нічого не крали». Пам’ятали, нагадували.
До теми: Юрій Андрухович: Дивимось у дзеркало: «Донбас»
Під час розмови Янукович постійно переходив з української на російську. Згодом та двомовність стала фішкою всіх ригів – у такий спосіб вони підкреслювали, що говорять з усією країною, зі Сходом і Заходом. Але російської завжди було відчутно більше – з огляду на реґіональні параметри. До речі, один із кандидатів обрав тепер ту саму методу. Нічого дивного: технологи теж ті самі. Та й незнання української те саме. Вона ж лише для висміювань годиться.
Але от у чому справді зміна епох, то це в наших, дороге суспільство, реакціях. Бо якщо Януковичу його ляпи все-таки завжди вилазили боком і голосів явно не додавали, то теперішньому його спадкоємцеві кожен із ляпів чомусь лише додає. Що невдаліше, нікчемніше, бездарніше він висловиться, то більше схвалення й захоплення надовкіл. Чи то часи вже зовсім підлі такі, чи колективний розум самовбивається фейковим передозуванням?
А, може, не все так однозначно? Може, десь додається, а десь і віднімається? І гру ще не зіграно? І взагалі ніяка це не гра?
Хоч там як, а в неділю треба йти і голосувати. На майбутнє дуже знадобиться.
