«Звідки я взявся» дитині розкажуть у школі, на телебаченні чи в інтернеті. Але краще, щоб саме батьки знайшли потрібні слова. Секстерапевт із Харкова Юлія Ярмоленко стверджує, що більше підліток знає про секс, контрацепцію та можливі наслідки, то пізніше починає статеве життя і робить це свідомо і грамотно. А разом із тим, має більше шансів уникнути помилок і насилля.
– Юліє, для чого взагалі говорити з дітьми про секс?
– Батьки не повинні говорити з дітьми про секс. Запитання про те, звідки беруться діти – це не питання про статевий акт, це момент дива, з яким дитина хоче розібратися, аби пройти самоідентичність. Та й статеве виховання і сексуальна освіта – це в останню чергу про секс і статевий акт. Це про фізіологію, розуміння, як влаштоване і працює наше тіло, про правила інтимної гігієни, про власні кордони, про безпечні й небезпечні доторки, про здоров’я, попередження насильства, про зміни, що відбуваються в тілі в підлітковому віці, про контрацепцію та профілактику захворювань.
– Коли і хто має починати такі розмови? Чекати ініціативи від дітей?
– Найчастіше діти самостійно починають розмову про це. Звично, в 3-5 років, з питань про статеві органи, різницю між хлопчиками та дівчатками, про різні предмети, які бачать в рекламі: презервативи, тампони тощо. Батьки можуть вирішити, що це ще зарано і відкласти розмову на потім. Проте потім дитина вже не прийде, бо зрозуміла, що батькам незручно говорити на такі теми або ж вони не хочуть цього. Мама й тато готові до розмови, коли синові чи доньці виповнюється 10-12 років, але, повірте, у цьому віці вони вже точно не хочуть обговорювати з батьками тему сексуальності чи фізіології. Вони вже мають певний багаж знать і не вважають дорослих авторитетами. Статеве виховання починається з народження, і батьки мають починати його не пізніше двох років, привчаючи дитину до правил інтимної гігієни, правильним і коректним назвам геніталій, «правилам трусиків» – те, що під ними, стороннім чіпати не можна, які доторки – безпечні, яка зона – інтимна. Тоді й дитина буде відкритіша до теми, і не боятиметься приходити до мами чи тата із запитаннями.
– Мама чи тато? Кому довірити розмови про секс?
– Це вирішують батьки між собою. Звісно, краще, щоб про менструації розповіла мама доньці, а про полюції та ерекцію – тато синові. Але добре, коли на питання дитини відповідає той чи та, кому було поставлене запитання. Не треба говорити: «Ой, іди краще до тата чи мами запитай», бо дитина невипадково підійшла із питанням саме до вас. Це може бути питання довіри, авторитету чи делікатності.
– Як підготуватися до розмови з незручними питаннями і чого чекати?
– Підготуватися фактично не можливо. По-перше, ми ніколи не знаємо, яким чином і про що запитає дитина. По-друге, це може статися в незручному місці: громадському транспорті, черзі в магазині, на сімейному святі. Перш за все, для самих батьків ця тема має бути абсолютно нормальною і зручною, а не забороненою. Тоді й з дітьми простіше говорити на ці теми. Треба нормалізувати для себе різноманітні терміни та слова, аби не знітитися, коли доведеться їх промовляти. Якщо чоловік і дружина говорять про секс, сексуальність, еротичні фантазії, не бояться сказати про свої побажання, то їм буде набагато простіше відреагувати на будь-які запитання дітей.
– Які помилки батьки роблять найчастіше в розмовах «про це» з дітьми?
– Основна помилка – коли батьки говорять неправду чи щось недоговорюють. Діти все одно дізнаються правду і навіть швидше, ніж дорослі можуть уявити. А їхній авторитет буде вже підірваний. Краще, щоб мама й тато задовольнили цікавість доньки чи сина в коректній, делікатній формі, відповідно до віку дитини, а також з урахуванням цінностей їхньої родини. Якщо цього не зробити, то можемо лише уявити, що саме і в якій формі дізнається дитя про секс, геніталії та народження дітей. Часто батьки роблять помилку, коли поєднують весілля і народження дитини. Мовляв, зустрічаються чоловік і жінка, закохуються, одружуються, і через дев’ять місяців у них народжується маля. А потім маємо підлітків, які переконані, що завагітніти можна тільки в шлюбі. І це лише один із багатьох прикладів.
– Як витримати довірливі стосунки, аби дитина з питаннями йшла до батьків, а не в інтернет?
– Довірливі стосунки – це і є основа статевого виховання і сексуальної освіти. Батькам треба ледь не щодня давати зрозуміти своїм дітям, що вони можуть звернутися до них по допомогу, можуть поділитися будь-чим, і тато й мама підтримають, дадуть пораду, допоможуть, а не будуть лаяти, звинувачувати чи взагалі зачинять удома та контролюватимуть кожен крок. Важливо говорити з дитиною на різні теми, відповідати на всі запитання. Таким чином ми даємо зрозуміти дітям і підліткам, що до нас можна приходити з питаннями і на тему сексуальності, і на тему насилля, і на тему різноманітних стосунків. Бо основна причина, через яку діти не приходять до батьків за допомогою чи з питаннями: «Вони зі мною про це ніколи не говорили». Тож дайте своїм дітям право говорити з вами на будь-які теми.
– Чи можна такими розмовами уникнути насилля над дітьми?
– Немає інструментів, які б давали стовідсоткову гарантію безпеки. Але розмовами про правила безпеки, про інтимні зони, особисті кордони, про те, як кликати на допомогу, що робити, якщо незнайомець тягне тебе до покинутого будинку чи в автомобіль, ми знижуємо ризик ситуацій, в які може потрапити дитина. Тобто ми вчимо дітей розрізняти безпечні й небезпечні ситуації. Що раніше дитина зорієнтується, зрозуміє, що відбувається щось небезпечне, то більше у неї шансів уникнути неприємностей. Відтак довірливі розмови дають право дітям говорити з нами про це. І якщо вже щось трапилося, нехай краще син чи донька прийде до батьків, і отримає від них підтримку і допомогу.
